чинники у цьому процесі є вагомими. Перехід до демократії має відбуватися

насамперед в країнах із середнім рівнем економічного розвитку (згідно з

наведеними даними Світового банку за 1989 р., це середній річний доход на

душу населення від 520 до 5810 доларів США). Економічне зростання після

другої світової війни дозволило багатьом державам увійти до групи країн із

середніми доходами, що розширило потенційну базу демократії, економічно

спряло переходові до неї.

Третій чинник пов'язаний з коригуванням своїх позицій католицькою

церквою. Річ у тім, що сучасні демократії формувалися передусім у

християнських країнах, а католицизм до недавнього часу співіснував з

авторитарними режимами. Зміна позиції римсько-католицької церкви, яка

почала виступати за необхідність соціальних змін, допомогу бідним, захист

прав громадян стимулювала хвилю демократизації.

Четвертий чинник продиктований зміною на початку 70-х років зовнішньої

політики провідних світових політичних сил - США, колишнього СРСР,

Європейського співтовариства, яка полягала у підтримці ідей демократії й

захисті прав людини.

П'ятий чинник викликаний розвитком глобальних інформаційних систем.

Характерною особливістю третьої хвилі демократизації є переважне

використання для її розвитку й затвердження ненасилля, компромісів, угод,

виборів. Використання саме цих засобів є дедалі важливішим, враховуючи той

обсяг проблем, з якими стикаються країни, що вступають у цю третю хвилю.

Згідно з Хантінгтоном, це такі проблеми становлення демократії: а) розробка

нової конституції й нового виборчого закону; б) чистка державного апарату,

заміна чиновників проавторитарної орієнтації на прихильників демократії; в)

скасування або модифікація законів, які не відповідають демократії; г)

скасування або докорінне реформування таких авторитарних інституцій, як

таємна поліція; д) в однопартійних державах розподіл прав власності,

функцій, кадрів між державою та партією; е) формування головних політичних

еліт, здатних працювати спільно для розв'язання посталих перед суспільством

проблем і утримуватися від спокуси експлуатувати їх у своїх групових

економічних та політичних інтересах.

Багато які гострі соціальні проблеми (що виникають часом навіть

незалежно від форми правління, скажімо, етноконфлікти, тероризм та ін.)

швидко розв'язати неможливо, і це породжує в суспільстві апатію,

розчарування, виникнення феномена "авторитарної ностальгії". Тому учений не

виключає можливості виникнення третьої зворотної хвилі, тобто наступу й

поширення різних форм авторитарного режиму. Хантінгтон вважає можливою

появу нових форм політичного режиму, зокрема технократично-електронної

диктатури, за якої авторитарне правління грунтуватиметься на здатності

контролювати засоби масової інформації й маніпулювати ними. Проте,

стверджує американський політолог, можлива заміна третьої хвилі

демократизації зворотною хвилею авторитаризму не зможе запобігти наступові

четвертої хвилі демократизації у XXI ст. Однак лише два ключових чинники

впливатимуть на майбутню стабільність і зростання демократії - економічний

розвиток та політичне керівництво.

Отже, демократія - це продукт спектра певних еволюційних соціальних

змін. Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить передусім від

конкретних якостей політичної еліти, від пріоритетів реорганізації нею

системи влади та управління, від домінуючих способів балансування

взаємовідносин правлячої та опозиційних політичних сил, від методів,

спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні й розв'язанні криз

соціального розвитку.

Виходячи зі сказаного, є недоречними як зневажливе ставлення до

демократії, так і романтизм надшвидкого переходу до неї. До того ж

декретувати демократію, впровадити її за допомогою законів чи конституції -

це чергова міфотворчість. М. В. Загладін (Росія) стверджує, що заяложена в

пресі та науковій літературі формула про перехід країн СНД від

тоталітаризму до демократії є хибною за своєю суттю. Перехід у

безпосередньому значенні цього слова до демократії можливий лише там, де

вже існували демократичні традиції, є досвід соціального розвитку на

демократичних засадах, але з певних причин цей розвиток був перерваний

встановленням іншого політичного режиму (зворотною хвилею). У нас у

зрілому, усталеному стані демократії ніколи не було.

Як зазначено в науковій літературі, формули "переходу", "перехідного

періоду" були вигадані радянськими суспільствознавцями, коли стало

зрозуміло, що побудови більшовиками справедливого, гуманного суспільства

відповідно до ідей фундаторів наукового комунізму не відбувається. Відтак

посилання на складності "переходу" стали ідеологічним маневром, за

допомогою якого КПРС упродовж десятиріч відмежовувалася від серйозного

аналізу підсумків власного правління. Втім, років 15-20 тому багато які

західні вчені також характеризували тодішній СРСР як "перехідне

суспільство". Проте ні тоді, ні сьогодні ніхто з тих, хто на існуванні

цього "переходу" (тепер уже України), не може скільки-небудь точно

визначити, куди ж його суб'єкт "переходить".

ІІІ. Політичний режим в Україні як реальність, модифікаційні

тенденції та перспективи.

Сьогоднішній стан України з точки зору політичного режиму - це

звичайна в рамках авторитаризму плюралізація (на противагу звичному для нас

монізмові) суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком

становлення демократії. Відновлення природних плюральних засад суспільного

життя за відсутності характерного для нього стану несуперництва, за

запеклої, часом брутальної за своїми методами боротьби за владу або вплив

на неї, що відбувається в умовах загальної соціально-економічної й політико-

духовної кризи, є, за визначенням С. П. Хантінгтона, частиною "великого

процесу модернізації" в світі. Головні завдання модернізації суспільства

здатні розв'язувати політичні режими різного тилу, як авторитарні, так і

демократичні. До того ж, зіткнувшись з колосальними соціальними проблемами

модернізації, політичний істеблішмент завжди відчував спокусу принести в

жертву демократію задля економічних реформ.

В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в

якому поєднуються ознаки всіх основних "чистих" різновидів політичних

режимів:

а) демократичного,

б) авторитарного,

в) автократичного,

г) тоталітарного,

д) анархічного,

е) охлократичного.

Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні,

слід відзначити:

1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних,

так і громадських);

2) юридичну рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

В той же час є певні обмеження у