демократичного режиму - вирішення найголовніших політичних проблем

відповідно до волі більшості громадян та забезпечення широкого кола

особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний

постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним

апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для

значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені

економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються

існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад,

право на вільний вибір місця проживання - антидемократичним інститутом

прописки). Корупція та безвідповідальність зводять нанівець найкращі

побажання законодавців та політиків-романтиків.

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку

про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного

режиму. До таких елементів також належать:

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду

та президента);

2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади

та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст

та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є

інформація про фактичні основні джерла та реальний розмір доходів вищих

посадових осіб у державі.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка

притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну

політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу

її здійснення.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси

політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та

простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до

політичного інакомислення, анти-інтелектуалізм у сфері гуманітраних знань,

догматизм, примітивізація полі-гичної культури. В основі своїй знищений на

центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає

в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівнях

політичної системи.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми

компонентами, як:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних

відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій

безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм

координації їхніх дій;

3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в

діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне

право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони

діяльності своїх опонентів);

4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади

монополії на організоване застосування насиля.

І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму

характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним

структурам притаманні:

1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду

світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній

ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми

суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;

2) відсутність у представників органів політичної влади реального

почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та

світом; 3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з

середовища "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства,

представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та

групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя.

Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної

України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже

великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише

внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України,

але й зовнішніх - тих, що стосуються процесів у інших країнах та у

світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем

вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того

чи іншого роду реформаційного авторитаризму.

Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і

зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку

нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на

чинники, які впливають на демократичний розвиток України.

По-перше, як я вже зазначала вище, громадяни України, особливо старше

покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів.

Старі догми і правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись

на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує

також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними

правилами. І це не тільки "комуністи старої закалки", або нові комуністи;

окрім них існує ще багато людей зі своїми нормами і ідеалами, які заважають

сприймати демократію в тому розумінні, яке закладене в визначення цього

поняття. Це, наприклад, націоналісти з Західної України, соціалісти чи

просто люди без яких-то було б конкретних політичних уподобань, але які

несвідомо суперечать в своїх думках принципам демократії. Це перший чинник,

на мою думку, який впливає на розвиток демократії в нашій країні.

За другий чинник я хотіла б взяти різноманітність партій і

організацій, які задля самозабезпечення і власного розвитку на суспільних

сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Це - комуністи,

які обіцяють стабільне життя і економіку (недосяжні мрії); ті ж

націоналісти, які закликають боротись за визнання нації; соціалісти -

зовсім райдужні мрійники тощо. І це ще не весь список таких "обіцяльників",

які затьмарюють очі населенню України своїми обіцянками, щоб дістатись до

влади. Та й ті ж "демократи" не кращі за усіх інших - ті ж обіцянки і мрії.

Рідко знаходиться партія, яка б наполегливо спрямовувала свої дії на

справжній розвиток демократичного суспільства.

Третій фактор - це правління держави, і, взагалі, урядовці. Небачений

розвиток корупції в усіх гілках влади після розпаду СРСР сам собою вже

заперечує демократію. А хто ж приймає ці рішення і закони, які начебто

повинні йти на користь розвитку демократичного суспільства? Ці ж самі

голови владних структур, які "правдами і неправдами" проникли до верхівки

суспільства. Народні обранці - депутати - збагачують кишені, а не працюють

на користь