—

—

—

—

—

Розглядаючи це питання, не можна не зупинитися на дуже важливому аспекті, що характеризує якісний аспект політичної влади, а саме — на проблеми демократії. Демократія — одна з найдавніших форм організації політичної влади, складовими якої є три основні якості: 1) народовладдя, верховенство народу як джерела влади; 2) рівноправність, що характеризує ступінь прав і свобод кожної людини; 3) свободи особистості. Демократія щодо політичної влади виступає як відповідний політичний порядок, система взаємних політичних обов’язків влади і народу.

Легітимність влади — це суспільне визнання, довіра і підтримка, які роблять їй суспільство, народ.

У науку поняття “легітимність влади” уперше було введено Максом Вебером. Він виділив три основних джерела (підстави) законності, правомірності політичної влади:

—

—

—

Як і будь-яке відношення, політична влада припускає як мінімум дві сторони. На одній стороні — пануючі (суб’єкт). На іншій стороні — підвладні, підлеглі (об’єкт).

Серед ресурсів політичної влади можна виділити економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.

Економічні ресурси потрібні і для завоювання влади, і для реалізації її цілей, і для її підтримки.

Силові ресурси виконують функцію забезпечення оборони країни, охорони внутрішнього порядку, у тому числі забезпечення безпеки політичної влади, недопущення яких-небудь намірів на владу з метою її скинення.

Соціальні ресурси. Соціальна політика у великих сучасних західних країнах будується таким чином, що в збереженні існуючої політичної влади зацікавлена більшість населення: тут широка система страхування, високий рівень пенсійного забезпечення, широко розвита система благодійних організацій і т д.

Інформаційні ресурси — це засоби масової інформації.

Основна функція політичної влади — керування, керівництво суспільством у цілому і кожній його сфері. Вона полягає в постійному дозволі протиріччя між необхідністю порядку в суспільстві і різних інтересах різних шарів, національних і інших груп, окремих особистостей.

Друга функція — функція оптимізації самої політичної системи, пристосування її інститутів до цілям, задачам і самій суті тих сил, що прийшли до влади.

Третя функція — забезпечення стабільності в країні.

Існують дві форми політичної влади: індивідуальна і інституалізована.

У системі політичний влади розрізняють три функціональних взаємодіючих її рівні:

—

—

—

2 Основні механізми здійснення влади

Використання ресурсів влади надає руху всім її компонентам, робить реальністю її процес, що характеризується насамперед способами і механізмами володарювання.

Способи володарювання можуть бути різними: демократичними (влада здійснюється при участі виконавців її рішень), авторитарними (одноособове правління з обмеженим контролем над підданими), тоталітарним (усеосяжний контроль суб’єкта над об’єктом), конституційним (правління в рамках закону), деспотичним (усевладдя, сваволя й опора на насильство), ліберальним (повага свободи особи, її фундаментальних прав) та іншими.

Процес володарювання упорядковується і регулюється за допомогою спеціального механізму влади — системи організацій і норм, їхнього устрою і діяльності. Стосовно до такого складного соціального суб’єкта, як суспільство (народ) механізмом влади виступають державні органи, право, політична система в цілому.

Механізм влади має складну, ієрархічну структуру, у якій формальним первинним ”суб’єктом” і джерелом влади виступає народ, що передає владні функції своєму офіційному представнику, тобто опосредуючому їх агенту — державі. Держава, у свою чергу, розподіляє повноваження серед ”носіїв” по ”горизонталі” (законодавча, виконавча і судова галузі влади) і по ”вертикалі” (центральні, регіональні і місцеві органи влади) для того, щоб керувати населенням країни (”об’єкт” володарювання) від імені всього суспільства (”суб’єкт” володарювання).

Здійснення політичної влади в суспільстві відбувається за допомогою особливого політичного механізму, головними складовими який є панування, керівництво, керування, організація і контроль.

Панування засноване на поділі суспільства на керуючих і керованих, тобто тих, хто здійснює політичну владу і тих, стосовно кого вона здійснюється. Це відношення припускає визначену дистанцію між ними і підпорядкування одних іншим. У пануванні завжди присутнє наказ, що припускає його виконання. Панування звичайне одержує законодавче оформлення в державно-правових актах.

Керівництво полягає у виробленні і прийнятті принципово важливих для суспільства в цілому рішень, у визначенні його цілей, планів і стратегічних перспектив.

Керування здійснюється через безпосередню практичну діяльність по реалізації прийнятих керівництвом рішень. Конкретною управлінською діяльністю зайнятий звичайно адміністративний (бюрократичний) апарат, чиновництво.

Організація припускає узгодження, упорядкування, забезпечення взаємозв’язку окремих людей, груп, класів тощо.

Контроль забезпечує дотримання соціальних норм, правил діяльності людей і соціальних груп у суспільстві. Контроль також виконує роль зворотного зв’язку, за допомогою якої влада стежить за тим, які наслідки мають її управлінські впливи.

Як уже було сказано, важливу роль у механізмі влади займають процеси прийняття і реалізації політико-управлінських рішень. Це припускає проведення таких операцій, як збір і систематизація необхідної інформації, розробку на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізацію рішення, тобто додання йому обов’язкової сили. Формалізація політичних рішень здійснюється вищими державними органами: парламентом і урядом. У сучасних умовах найважливішу роль у підготовці, а потім і реалізації рішень