З практичної точки зору порушення, пов’язані з виборами, поділяються на дві категорії: порушення, у яких не беруть участь окремі виборці, і порушення, у яких виборці беруть участь. У кожному з випадків підхід при проведенні слідства та можливість переслідування повинні бути різними.

До першої категорії належать випадки, коли виборці жодним чином не беруть участі у акті голосування за чиєюсь вказівкою. Ці випадки включають: наповнення скриньок для голосування фальшивими бюлетенями, голосування від імені неіснуючих виборців, а також порушення „у будинках перестарілих”, (також дуже поширені в Україні порушення), пов’язані з використанням бюлетенів мешканців чи пацієнтів будинків для перестарілих, клінічних лікарень та інших подібних закладів, а також використання „мертвих душ” (включення в списки виборців осіб, які померли) у корисливих цілях. Доказування вини у скоєнні таких злочинів у значній мірі залежить від свідчень, які можуть бути отримані у процесі виборів, а також від звірки зразків почерку осіб, що мали доступ до виборчого обладнання, а отже й можливість використати його у корисливих цілях. Ось деякі загальні способи скоєння цих злочинів:*

занесення вигаданих імен до списків виборців. Завдяки тому, що списки виборців переглядаються досить рідко, виникає можливість використання необлікованих чи фальшивих бюлетенів для підтасовки результатів виборів;*

подання голосів від імені осіб, що не взяли участь у голосуванні, за допомогою невикористаних бюлетенів;*

отримання бюлетенів для „виїзного” голосування та нанесення позначки у них без відома виборців, яким ці бюлетені призначалися. Бюлетені для „виїзного” голосування дають грунт для порушень, зокрема тому, що за визначенням вони отримуються (і в них робляться позначки) не в присутності всіх працівників виборчих органів, довірених та уповноважених осіб, офіційних спостерігачів.*

фальсифікація результатів підрахунку голосів.

Друга категорія порушень у ході виборів включає випадки, коли виборці беруть участь, принаймні до певної міри, у актах голосування за чужою вказівкою. Серед загальних випадків такі:*

порушення, пов’язані з купівлею голосів;*

використання бюлетенів для виїзного голосування у власних цілях;*

залякування виборців;*

голосування одного виборця на кількох дільницях;*

порушення, пов’язані з наданням допомоги виборцям, при якому побажання виборців ігноруються або не враховуються.

Друга проблема у справах, коли виборці беруть участь у правопорушенні, є вагомішою перешкодою. Будь-яка участь виборця, незалежно від того, наскільки вона значна чи незначна, може завадити переслідуванню злочинців або зменшити можливість його успіху таких переслідувань. Сама наявність виборця, що взяв участь у здійсненні злочину, передбачає, що він „погодився” з намірами підозрюваного (зробивши позначку в бюлетені, взявши бюлетень, вибравши кандидата тощо).

Хоча присутність підставного виборця тоді, коли хтось робить позначку у його бюлетені, і не заперечує виникненню будь-якого злочину, вона може ускладнити задачу доведення провини. Ця задача ще більше ускладнюється тим, що особи, які здійснюють злочини такого роду, в основному вибирають для цього вразливих членів суспільства, а саме людей, що можуть піддатися маніпуляціям та залякуванню. Саме тому у випадках, коли виборець присутній при тому, як інша особа робить позначку у його бюлетені, свідчення повинні показувати, що підозрюваний або ж заволодів бюлетенем виборця за допомогою засобів, що самі по собі є злочинними (наприклад, хабар або погрози), або, що підозрюваний зробив позначку у бюлетені виборця без його згоди чи участі [20, с.22-24].

Розділ 2: Референдум як форма безпосередньої демократії.

2.1 Поняття і порядок проведення референдумів.

Відповідно до ст. 69 Конституції України громадяни України мають право брати безпосередню участь у вирішенні найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення за допомогою виборів, рефе-рендумів та інших форм прямого народовладдя. З огляду на ефективність здійснення народом своїх владних функцій пріоритетне місце серед інших форм безпосередньої демократії посідає ін-ститут референдуму. Порівняно з іншими формами прямого народовладдя референдум надає на-родові можливість прямо впливати на вирішення широкого спектра питань державного та сус-пільного значення, причому воля народу в цьому випадку має вирішальне значення.

Вперше референдум в Україні був проведений в 1991 р. з приводу затвердження громадяна-ми Акта проголошення незалежності нашої держави та у 2000 р. — за народною ініціативою. Проведення останнього референдуму спричинило виникнення дискусій з таких принципових питань, як ініціювання референдуму, юридична сила його рішень та проблема імплементації ре-зультатів референдуму в систему чинного законодавства.

Основоположним питанням наукової розробки референдуму є питання його визначення, яке обов’язково має не тільки відображати зовнішні ознаки, а й розкривати його внутрішню сут-ність та призначення як пріоритетної форми реалізації народовладдя.[16, с.44]

Визначення референдуму як інституту конституційного права можливе за умови ретельного аналізу його еволюції на теренах сучасного СНД. Вперше в СРСР поняття референдуму було за-кріплено в Конституції 1936 p., але ототожнення його із всенародним опитуванням не віддзеркалювало його істинної суті та призначення. На необхідність визначення референдуму як самостійного державно-правового інституту вперше звернув увагу В.Дорогін. За визначенням цього автора, референдум полягає в безпосередньому зверненні до виборців для вирішення закон-одавчого або іншого питання.

Глибокий аналіз теоретичних основ референдуму дав змогу В.Комаровій дійти власного ви-сновку щодо його визначення. Референдум визначається як форма безпосередньої демократії, змістом якої є волевиявлення встановленого законом числа громадян з будь-яких суспільно зна-чущих питань, крім тих, які згідно із законом не можуть бути винесені на референдум, що має вищу юридичну силу та обов’язкове для виконання органами, організаціями й громадянами, сто-совно яких рішення референдуму має імперативний характер. В.Шаповал розуміє референдум як спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення