По-друге, саме виборча система вирішальним чином впливає на характер і масштаби представництва в законодавчій владі різних соціальних інтересів. Приміром, пропорційна система сприяє представництву ідеологічно виражених інтересів, носіями яких є політичні партії та партійні коаліції.

По-третє, виборча система визначає характер відносин між виборцями та депутатським корпусом. У рамках пропорційної виборчої системи посередником між виборцями та депутатами стають політичні партії та виборчі блоки.

По-четверте, від характеру й особливостей виборчої системи значною мірою залежить політико-ідеологічна структура депутатського корпусу. [23, c. 20]

Чому Верховна Рада України проголосувала саме за пропорційну систему?

Найпростіше й досить точне пояснення полягає в тому, що пропорційна система вигідна партіям. Передусім тим партіям, які вже відомі виборцям і мають досить стабільне коло прихильників. Крім того, пропорційна система є своєрідним стимулятором „партизації” політичної еліти. При цьому, вона сприяє „партизації” не лише політичної еліти, а й широких верств населення. У будь-якому разі голосування за партійними списками вимагатиме від виборців визначитися зі своїми політико-ідеологічними уподобаннями та інтересами.

Все це — загальнотеоретичні аргументи на користь пропорційної системи.

Принцип пропорційного представництва вже пройшов певну перевірку в українських умовах у рамках змішаної виборчої системи. Крім того, є досвід закордонних країн, на який теж слід зважати. Суттєвою проблемою цього став вплив партій на формування уряду (Кабінету Міністрів). Депутати-мажоритарники виступають у парламенті передусім як лобісти. А партіям, що отримали місця у Верховній Раді, потрібен вагоміший куш. Створення природної, а не добровільно-примусової парламентської більшості можливе лише за умови формування партіями - переможницями коаліційного уряду. Чиста пропорційна система створює політичні передумови для формування коаліційного партійного Кабінету Міністрів. Однак ця схема найбільш ефективно діє в умовах парламентської форми правління. В Україні ж існує президентсько-парламентська система. [19,c.103]

А от ще одна політико-правова колізія. За парламентської форми правління міністри зберігають за собою депутатські мандати. За нашою ж Конституцією таке поєднання заборонене. Уявімо собі таку ситуацію. Парламентська більшість, що має незначну перевагу над опозицією, делегує своїх представників до Кабінету Міністрів і ... втрачає свою кількісну перевагу над опозицією.

Що стосується адміністративного ресурсу, то його застосування, на жаль, можливе й за пропорційної системи. Показовим у зв’язку із цим є приклад „Громади”, яка левову частку своїх голосів отримала в Дніпропетровській області. Головою обласної ради та „некоронованим королем” Дніпропетровщини тоді був сумновідомий лідер „Громади” — П.І.Лазаренко. У будь-якому разі вплив адміністративного ресурсу можна ефективно обмежувати тільки через забезпечення масованого, щільного й надійного контролю за перебігом голосування та підрахунком голосів виборців, а не за допомогою кардинальної зміни виборчої системи.

Ще коли була прийнята змішана система, передбачалося, що вона сприятиме політичній структуризації нашого парламенту. Половина парламенту обиралась за мажоритарною системою відносної більшості (це фактично робить нереальною вірогідність повторних виборів), ще 50 % - за пропорційною системою, тобто, за партійними списками у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Це, у свою чергу, зумовило, так би мовити, довжину списку: наявність у ньому 225 прізвищ кандидатів, ясна річ, певним чином деперсоніфікувало „партійну частину” виборів. На думку багатьох експертів, якби вибори-2002 відбувалися за пропорційною виборчою системою (тобто виключно за партійними списками), процес структурування, зокрема новообраного депутатського корпусу, був би менш болісним і більш природним, ніж він є зараз. Леонід Кравчук переконаний, що пропорційна виборча система - це найбільш демократична система. Вона дозволяє мати прямий зв’язок із суспільством і партіями, які формують депутатський корпус. Таким чином тут присутня і політична доцільність, і правова логіка, і можливість для партій бути більш незалежними від виконавчих структур.

Виборчий закон-97 встановив 4-відсотковий бар’єр, який необхідно було подолати партії чи виборчому блоку для того, щоб взяти участь у розподілі мандатів. Ухвалений у 2001 році виборчий закон вдосконалив вже відому змішану виборчу систему. А вже закон 2004-го року взагалі замінив її на пропорційну систему з 3-відсотковим бар’єром.

Ще перед прийняттям останнього виборчого закону окремими депутатами велись дискусії щодо можливості запровадження в Україні мажоритарної виборчої системи. Хоча підтримки в подальшому ця ідея не знайшла, все ж не зайвим було б звернути увагу на позитивні і негативні моменти цієї системи виборів.[19, c.106]

Як я зазначала, при мажоритарній системі країна ділиться на стільки округів, скільки депутатів потрібно вибрати до парламенту. В кожному окрузі декілька кандидатів змагаються між собою. Перемагає той, хто набере хоча б на голос більше іншого кандидата. От чому ця система одержала назву „Перший, прийшов до фінішу”.

Перевагою мажоритарної системи є те, що виборці голосують за особу, за конкретну людину. Крім того, вона зрозуміліша і ближча простим людям.

Проте, в Україні кожний виборець вибирає, як мінімум, трьох (а то і чотирьох) депутатів в ради всіх рівнів. Виникає питання, про кого з них вони зможуть сказати хоч що-небудь. Часто вони навіть імен своїх депутатів не знають. Ось тобі і результат голосування „за конкретну особу”.

Доречі, у Великобританії, де діє мажоритарна система, виборці голосують не стільки за особу, скільки за партійну програму. Ось що пишуть із цього приводу англійські політологи: „англійський виборець загалом вирішує, яку з двох або більше партійних програм він вважає найкращою, і голосує за кандидата, який зобов’язався підтримувати цю програму; особа кандидата значення не має.” Виборець часто не має уявлення про особисті заслуги кандидатів; іноді він навіть ледве пам’ятає їх імена. Якщо він