що стосується обласних і районних рад - то вони вже проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості у багатомандатних виборчих округах з рівним представництвом окремих територіальних громад. В районі це представництво є, а в області? В області округом виступає район як об’єднання територіальних громад. А звідкіля це взялося? Це питання не визначене. На думку професора, судді Конституційного суду М.Корнієнка якби закон потрапив до Конституційного Суду, то, чого доброго, його би ще й визнали таким, що не відповідає Конституції. На сьогодні розроблено проект Закону України „Про гарантії виборчих прав громадян”, який усуває недоліки, допущені у чинному законі „Про вибори депутатів місцевих рад та міських, сільських, селищних голів”. Тут запропоновані типи виборів і референдумів, і от саме серед них і передбачений такий тип, як місцеві вибори. По-перше - вводиться в обіг новий термін (проте тут висловлюються певні пропозиції до авторів цього законопроекту з приводу розведення місцевих виборів і регіональних виборів. Якщо ми думаємо надалі переходити до пропорційної системи виборів, то, як гадає професор М.Корнієнко, для місцевих виборів більш доречною є мажоритарна виборча система - це випливає із букви і духу, із принципів місцевого самоврядування. Доречними є і так звані доручення виборців, тобто імперативні депутатські мандати. У системі місцевого самоврядування, як свідчить світовий досвід, залишаються елементи імперативного депутатського мандату. Територіальна громада має бачити в обличчя тих людей, кого вона обирає. Ці люди не повинні йти туди, щоб робити якусь свою політику, а для того, щоб вирішувати нагальні справи. Тому у виборах сільської, селищної, будь-якої невеликої Ради - мажоритарна виборча система й імперативний депутатський мандат. Можна подумати, щоби проводити вибори до цих Рад за багатомандатними мажоритарними виборчими округами, списком обирати депутатів. Тому що все ж таки ці люди сьогодні представляють територіальну громаду. Можна полегшити порядок виборів. [25, c.10]
Що стосується великих міст, де політичний фактор, політична структуризація уже має місце, - тут можна піти на змішану виборчу систему. До речі, в одному із законопроектів у свій час у Верховній Раді пропонувалося ввести змішану виборчу систему для виборів місцевого рівня. Що стосується районних та обласних рад, то якщо у нас буде змінена Конституція і якщо у нас запровадиться так зване регіональне самоврядування, а формою специфічного регіонального самоврядування в Україні є Автономна Республіка Крим, то на цьому рівні може бути запроваджена і пропорційна виборча система. Але сьогодні вона буде прямо суперечити Конституції.
3.2 Референдуми.
Застосування в Україні референдуму, як одного з найважливіших інститутів без-посередньої демократії, безумовно свідчить про позитивну тенденцію розвитку нашої країни на шляху до створення правової де-мократичної держави.
Переконливим та яскравим проявом і водночас підтвердженням да-ного положення є зростання ролі референдуму у другій половині XX ст. як домінуючого способу визначення статусу держави, що засвідчив та-кож і досвід України.[27, c.18-20]
Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 р. — Акт проголо-шення незалежності України. Проте іноземні держави не одразу виз-нали суверенітет України. Становище радикально змінилося, коли 1 грудня 1991 р. було проведено перший всеукраїнський референдум, за результатами якого було підтверджено Акт проголошення незалеж-ності України. Нашу державу першими визнали самостійною та не-залежною Польща та Канада, а згодом і решта країн світу.
Референдуму належить велика роль в забезпеченні демократично-го розвитку суспільства, здійсненні прямого народовладдя. Він має суттєве значення як елемент в механізмі отримання та про-тиваг в системі розподілу влад.
Необхідно підкреслити, що референдуму поряд з позитивними притаманні й негативні риси. Так само й результати референдуму мо-жуть мати не тільки прогресивні наслідки, але й реакційні.
Основною проблемою стало те, що Закон „Про всеукраїнський і місцеві референдуми”, від 3 липня 1991 р., суттєво застарів, бо приймався на ос-нові Конституції 1978 р. Зрозуміло, що значною мірою він не відповідав Конституції 1996 року. Після прийняття Конституції закон не був змінений чи доповнений відповідно до чинної Конституції, хоча на необхідність таких змін у разі прийняття Основного Закону наголошувалося в „Концепції розвитку законодавства України на період 1996-2005 роки” та „Орієнтовній програмі законопроектних робіт в Україні на період 1996-2005 роки”.[17, c.45]
Ще одним тягарем для законодавства про референдуми стало призначення Президентом (внаслідок тривалого неприйняття Верховною радою проекту бюджету) всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Він відбувся 16 квітня 2000 р.
В бюлетені перед референдаріями було чотири запитання, а саме: чи згодні вони на скорочення чисельності Верховної Ради з 450 до 300 чоловік, чи слід скасовувати положення про неможливість арешту народного депутата без згоди всієї Верховної Ради, чи надати Президенту право розпуску парламенту у випадку не сформування останнім діючої більшості або неприйняття бюджету протягом трьох місяців після внесення Урядом відповідного проекту, і нарешті чи підтримують вони необхідність формування двопалатного парламен-ту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів Ук-раїни і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Консти-туції України і виборчого законодавства.
Референдарії дали ствердні відповіді на всі питання. Однак результати референдуму не імплементовані і досі. [21, с.30-35 ]
Негативом всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. є те, що його ініціювання, проголошення, організація, проведення, а також процес реалізації одержаних результатів здійснювалися знову ж таки в умо-вах відсутності належного законодавчого регулювання.
Найбільш вагомо та рельєфно слабкість законодавчого забезпечен-ня референдуму 16 квітня 2000 р. віддзеркалює Указ Президента „Про