2) позачергові або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією Ук-раїни та законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

3) повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Такі вибори проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припи-нення повноважень депутата або сільського, селищного, міського голо-ви на підставах і в порядку, передбачених виборчим законодавством України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними (основними), коли у виборах за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли, наприклад, поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибут-тя окремих депутатів.

З огляду на правові наслідки вибори поділяються на:

а) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Консти-туцією України та відповідним виборчим законом;

б) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчо-го законодавства, що вплинули на підсумки виборів.[12, c.38-39]

За порядком визначення результатів виборів у світовій практиці розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система - система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати від округу одержують тільки ті кандидати, які зібрали встановлену більшість голосів, а всі інші мандатів не отримують.

Залежно від того як визначається більшість голосів, необхідна для обрання депутатом, розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості і мажоритарну систему відносної більшості.

При застосуванні першої системи для обрання необхідно зібрати понад половину дійсних голосів виборців. [9, c.36] Ця система діє на виборах Президента України.

При застосуванні мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається той кандидат, який зібрав більше дійсних голосів ніж будь-який інший його суперник.

Сьогодні в Україні діє мажоритарна система відносної більшості на місцевих виборах. Так, відповідно до ст.2 Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості на одномандатних виборчих округах. [11, c.319-320]

Пропорційна виборча система передбачає, що і більшість, і меншість отримує стільки мандатів, скільки впливу в суспільстві вони мають, тобто кількість мандатів, отриманих партією, пропорційна кількості відданих їй голосів виборців [18, c.17-18]. Так, ч.3 ст.1 нової редакції Закону України „Про вибори народних депутатів України” від 25.03.2004 р., який вступить в силу з 1.10.2005 р. наголошує, що вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.[7, c.1]

Залежно від впливу виборця на розташування кандидатів у списку виділяють системи з жорсткими списками, з преференціями і з напівжорсткими списками..

У разі застосування системи з жорсткими списками виборець голосує за список у цілому, не маючи можливості впливати на розташування кандидатів у списку.

При застосуванні другої системи (з преференціями) виборець не просто голосує за список партії, якій він надає перевагу, а й робить помітку в списку кандидатів від партії, позначаючи номер того кандидата, якого вважає найбільш гідним для обрання.

Третя система (з напівжорсткими списками) передбачає вибір для виборця або голосувати, як у першому варіанті, за список у цілому, або визначати преференції, вписавши до бюлетеня чи позначивши у списку прізвище одного (декількох) кандидатів. У першому випадку голос виборця зараховується як при застосуванні системи з жорсткими списками, у другому - як при застосуванні системи з преференціями.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем/

Так, за чинним Законом України „Про вибори народних депутатів України” від 18.10.2001 р. вибори народних депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій; 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.[3,ст.1]

Загалом, існує досить широкий спектр змішаних систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані виборчі системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципами представництва у парламенті різних політичних сил та стабільності сформованого ними уряду.

1.2. Розвиток інституту виборів в Україні.

Традиція виборів в Україні має досить довгу історію і є чи не найдавнішою в Європі. Примітивні форми виборів і голосування відомі нам вже з часів Київської Русі. На тогочасних вічах вибирали деяких вищих урядовців, а іноді і церковних ієрархів (наприклад, єпископів). Віча були своєрідними радами (зібраннями всіх членів племені, мешканців селища, міста тощо), де вирішувалися важливі питання життя спільноти, війни та миру.

За Литовсько-Руської доби виборчими правами користувалася тільки шляхта, яка вибирала на своїх повітових Соймиках по два представники до великих Вальних Сеймів. Ця станово-представницька формула формування органів влади згодом знайшла своє вираження у вигляді імперативного мандату, яким наділялися депутати перших представницьких органів в Європі. [22, с.240].

Нормативно вибори не були врегульовані за Литовсько-Руської доби. І фактично першими документами на території України, які в тій чи іншій мірі торкалися питань виборності певних посадових осіб, стали Статути деяких міст, які отримали привілею Магдебурзького права, і Пакти та конституції законів та вольностей Війська Запорізького (Конституція Пилипа Орлика), прийняті в 1710 році. Саме з