Результатом довгих дискусій навколо більш як десятка законопроектів, які суттєво відрізнялися між собою, стало прийняття і підписання Президентом України 18 листопада 1993 року нового Закону України „Про вибори народних депутатів України”, який багато в чому був подібний до закону 1989 року і зберіг двохтурову мажоритарну систему абсолютної більшості, відкинувши всі новації, які були запропоновані на розгляд Верховній Раді України. Згодом, використовуючи більшість положень, закріплених у новому Законі України „Про вибори народних депутатів України”, наслідуючи його, був прийнятий і вступив в дію Закон України „Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад”. Це сталося кількома місяцями пізніше - 24 лютого 1994 року. Подальше реформування виборчого законодавства України протягом 1997-2004 років пов’язане з прийняттям низки нових законів, які регулюють питання організації та проведення виборів різних рівнів рад, сільських, селищних, міських голів та Президента України. Так, 24 вересня 1997 року вступив в дію новий Закон України „Про вибори народних депутатів України”, який запровадив змішану виборчу систему паралельного комбінування. 14 січня 1998 року набув чинності ще один виборчий закон - Закон України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, який вперше в Україні запровадив використання багатомандатних округів при проведенні місцевих виборів. Далі був закон підписаний Президентом України 5 березня 1999 року - це Закон України „Про вибори Президента України”, за яким проводилися вибори 31 жовтня 1999 року. Нещодавно - 18 березня 2004 року Верховною Радою України прийнята нова редакція цього закону. А вслід за ним прийнято нові Закони України „Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 року і „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних міських голів” від 6 квітня 2004.

Отже, на даний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1) Конституція України;

2) система спеціальних законів України про вибори: Закон „Про вибори народних депутатів України”; Закон „Про вибори Президента України”; Закон „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”; Закон „ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних міських голів”; Закон „Про Центральну виборчу комісію”; Закон „Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим”;

3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон „Про громадянство України”; Закон „Про об’єднання громадян”; Закон „Про мову” та інші;

4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв’язок.

Як бачимо, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська правова думка стала частиною скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода тощо [11, с.318].

1.3 Основні стадії виборчого процесу.

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування [11, с.327].

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу:

1. Проголошення або призначення виборів.

2. Затвердження або утворення виборчих одиниць.

3. Утворення виборчих органів.

4. Складання списків виборців.

5. Висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади.

6. Проведення передвиборчої агітації.

7. Голосування.

8. Підрахунок голосів і визначення результатів виборів.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних видів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування [11, с.340].

Проголошення або призначення виборів є першою і однією з найбільш важливих стадій виборчого процесу.

Новою Конституцією України, залежно від виду виборів, передбачаються такі передумови їх проведення: проголошення відповідно до календарної дати та призначення виборів. Скажімо, відповідно до статті 77 Конституції, чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. А позачергові вибори до Верховної Ради призначаються Президентом України і проводяться не пізніше шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Відповідно до частини 5 статті 103 Конституції України, чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року його повноважень. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори нового Президента проводяться не пізніше дев’яноста днів з дня припинення повноважень попереднього.

Відповідно до положень чинного Закону України „Про вибори народних депутатів України” оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України. Як правило, в Україні день виборів призначається на вихідний день [11, с.327].

Затвердження або утворення виборчих одиниць. Виборчими одиницями в Україні виступають виборчі округи і виборчі дільниці.

Виборчими округами називають законодавче визначену сукупність (кількість) виборців певної території, які обирають певну відповідну кількість депутатів. Виборчі округи, переважно, визначаються і встановлюються центральними представницькими органами держави [13, с.37].

Основним завданням виборчих округів (в першу чергу одномандатних) є забезпечення рівної