Вибори 2006 року багато чого змінили, але ще більше вони обтяжили. Утворився новий «Союз меча й орала», як, на мій погляд, найбезглуздіший з усіх можливих. Традиційно ліві партії українського політикуму впали в широко розпростерті обійми олігархів із Партії регіонів. Небувале буває! «Змішалися в купу люди, коні...» і утворилася антикризова коаліція. Ну, з комуністами все було зрозуміло: «або вони ведуть у РАЦС, або їх ведуть до прокурора». Хоч куди кинь — скрізь клин. Відступати їм нікуди: об’єднатися з заклятими друзями здалося вигідніше, ніж допустити знову до влади заклятих ворогів. Але після такого «РАЦСу» грати довелося за новими правилами. КПУ почала набувати іміджу риби-причепи, сателіта акул-регіоналів. Внаслідок чого «борцям з олігархічним капіталом» довелося зменшити оберти в запереченні всього, що приватизується. А от у 2007 році вони вже не знали на що сподіватися, щоб «влетіти» у Раду.

Але найболіснішим для іміджу комуністів було серйозне зниження лівих показників їхніх голосувань щодо «соціалки», яка завжди була для них головним козирем. Найзначнішим провалом стала підтримка непопулярних реформ у ЖКГ, що проводилися Кабінетом В. Януковича. А що робити? З вовками жити — по-вовчому вити. Однак, незважаючи на цей шкідливий для іміджу союз із регіоналами, компартії за результатами вдалося зберегти своє ліве позиціонування. Інакше ми навряд чи б її побачили в складі VI парламентського скликання.

Із соціалістами сталися дивні метаморфози, які були приречені ще у 2005 році. Від лівої партії у СПУ залишилася тільки назва. «Як і у всіх українських «партій влади», в голосуваннях соціалістів простежується диспропорція щодо економічних і соціальних законопроектів» [28, 14]. Ліві індекси соціальних голосувань поєднувалися з правоцентристською економічною позицією. Поганий приклад виявився заразливим, а політична корозія не примушує на себе чекати. Велика прихильність до механізмів розподілу й управління власністю фактично прирекла фракцію СПУ на правість її економічної позиції. Як то кажуть, апетити ростуть під час їжі. Передусім, це приватизаційні процеси, що проводилися Фондом держмайна під керівництвом В. Семенюк. І пов’язані з ними скандали (найвідоміші — з підприємствами «Криворіжсталь», «Луганськтепловоз» тощо). Також включення в прохідний список СПУ низки осіб, пов’язаних із великим бізнесом (про що вже згадувалося), забезпечило цю фракцію стабілізатором (передусім, з економічних питань). Фактично фракція СПУ пішла шляхом «партії влади» СДПУ(о) зразка 2002—2004 рр. І це був далеко не найкращий варіант для соціалістів. Високий ступінь участі в урядових структурах (і, передусім, у їхньому економічному секторі) щільно прив’язала позицію фракції СПУ до рішень основного гравця коаліції — Партії регіонів. Але на виборах це мало результат абсолютно протилежний очікуваному. Не все котові Масниця, буде й Великий піст.

Сидячи на вершині гори, спостерігати за боротьбою двох тигрів.

Китайське прислів’я

Я поспішаю посміятися над усім,

Інакше мені довелося б заплакати

Бомарше

Так які ж у нас партії? Хто лівий, хто правий? Зрозуміло одне — у нас немає партій, що визначилися зі своєю позицією. Зі своїми інтересами вони визначилися давно. Причому реальні інтереси партійних босів стоять дуже далеко від інтересів тих соціальних груп, які за них голосували. Але як представляти себе виборцям? «Не скажеш же з екранів ТБ: «Ми за згортання соціальних програм (це зайве навантаження на бюджет), за скорочення прав робочих (це зручно роботодавцям), підтримуємо розвиток бізнесу (але тільки свого)»» [28, 14]. Таке політичне самовизначення має знак рівності з політичним самогубством. А оскільки бізнес в Україні може повноцінно розвиватися лише в тісній спайці з владою, то партії бізнесу (а їх більшість в українському політикумі), маючи праві інтереси, готові мати барвисту, зовні ліву упаковку. Чистої води маркетинг політичного продажу під універсальним слоганом «Вибирай, не вибирай — все одно отримаєш рай!».

Невірно було б розцінювати праві партії із негативних позицій. «Що таке добре, і що таке погано?» — це питання не для політики (і тим більше не для української політики). Праві партії, що мають на меті захист інтересів дрібного й середнього бізнесу (основи будь-якої сучасної економічної системи) і зниження податкового тягаря, як це діє в західних демократіях, повинні бути в будь-якому суспільстві. Це обов’язковий елемент нормального функціонування політичної системи і її розвитку, який можливий тільки в умовах різноманітності й здорової конкуренції.

Але в українських реаліях праві за суттю своїх інтересів партії-гіганти БЮТ, «Наша Україна» й Партія регіонів фальшиво грають у лівацькі ігри під час звернення до своїх виборців, до своїх цільових соціальних груп. Вони готові вести ледве чи не соціалістичну риторику, перебуваючи в опозиції. При цьому самі не помічають, що переграють. Бо ставши «партією влади» або «халіфом на годину», вони змінюються буквально на очах, перетворюючись із мужнього драконоборця в самого дракона-владолюбця.

«Більшість українського політичного Олімпу, виходячи зі складу Верховної Ради VI скликання, представлена правими