«Отже, як засвідчують дослідження, основною перешкодою, яку суспільство виставляє перед жінкою на шляху до політичного лідерства, є суспільний стереотип про нездатність жінки до керівництва» [10, 122]. На цю реальну перепону часто наражається лідер-жінка, коли прагне досягти успіху. Це змушує її вдаватися до захисних стратегій: використання специфічно жіночих способів ділових переговорів з чоловіками (применшення своїх здібностей, кокетність); застосування „маски” (прагнення приховати свій емоційний стан і подробиці про особисте життя, щоб не отримати ярлика „неефективного” працівника). Застосування цих стратегій на практиці може становити загрозу психологічному здоров’ю жінок.

Самі лідери-жінки і лідери-чоловіки запозичують одне у одного ефективні поведінкові моделі. Це знову підштовхує до висновку про те, що не існує істотних відмінностей між цими моделями. Проте не варто поспішати з висновками – необхідно глибше вивчити проблему.

Політику-жінці слід вибудовувати кардинально інші психологічні характеристики, за якими створюється її імідж. Так, в іміджі жінки-політика велику роль відіграють зовнішні дані. Якщо у чоловіків зовнішній вигляд перебуває десь на десятій позиції серед найважливіших якостей, які йому належать, то у жінки цей компонент іміджу опиняється на одній з перших позицій. Дійсно, виборці звертають неабияку увагу на риси обличчя жінки-політика, її зачіску, одяг. Так, зокрема, костюмам Ю. Тимошенко в пресі приділяється надто багато уваги. Причому, як свідчить практика, формування ставлення до жінки-лідера підпорядковується закономірностям формування першого враження, що описане в теорії соціальної перцепції: привабливий фізичний вигляд, вдале оформлення зовнішності, добра самопрезентація, домінуючі доброзичливі емоції, яскраво виражена власна чарівність, ефективна комунікація.

Цікаво, що важливою складовою іміджу жінки-політика є інформація про її сім’ю. Разом з тим, практика доводить, що моделі політичного іміджу жінки-лідера мають бути „несиметричними”, і тому мають нести трохи інший зміст.

Минулі вибори довели, наскільки для виборця важлива сімейна складова іміджу політика. В. Ющенко – батько п’яти дітей, останній з яких народився менше, ніж за півроку до виборів. Він з дітьми з’являвся скрізь, де тільки було можна. Це спрацювало на імідж. Щодо Ю. Тимошенко, то їй бракувало саме чогось „сімейного”, „мильного”. І ось тут доречно виникла історія із зятем. Важливо було, що зять британець, а не українець. Український зять викликав би багато непотрібних пересудів. До того ж, „європейський зять” – це ніби сигнал: „Прем’єр поріднилася із Західною Європою”.

Слабким місцем у формуванні іміджу політика-жінки може бути поширений стереотип про психофізіологічну слабкість жінки у порівнянні з чоловіком та меншу силу особистості, що зумовлюється природними факторами. В цьому випадку жінці треба акцентувати увагу на команді, що її оточує.

«У більшості моделей, технологій і рекомендацій з формування політичного іміджу не враховується фактор статі, хоча статеві відмінності суттєво позначаються на різних сферах життєдіяльності людини, в тому числі і в сфері політичного лідерства» [10, 131].

Треба зазначити, що плюсом для діяльності жінки-політика є те, що проти неї малоефективні антиреклама і технології „чорного піару”, оскільки це неетично і не гуманно. В результаті такі дії можуть завдати значної шкоди „нападникам” (чоловікам), які дуже часто недооцінюють жінок як політичних опонентів.

В результаті проведеного дослідження можемо зробити наступні висновки:

1. Демократичне суспільство не може прийняти ситуацію, коли половина населення частково або повністю відмежована від ухвалення політичних рішень, важливих для всього суспільства. Тим більше, суспільство не може прийняти ситуацію, коли половина населення є маргіналізованою стосовно своїх основних громадянських прав і обов’язків. Наше суспільство, яке претендує називатися демократичним, має забезпечити рівні можливості всім своїм членам – як чоловікам, так і жінкам.

2. Слід змінити ситуацію, за якою значне відсторонення жінки від системи управління сьогодні є логічним результатом попереднього розвитку суспільства.

3. Гендерної рівності можна досягти через партнерство між жінками й чоловіками на основі принципів паритетної демократії. Для прискорення цього процесу цілком ефективним і необхідним уявляється формування іміджу саме лідера-жінки в нашому суспільстві, про що свідчить не лише досвід розвитку західної демократії, але й сучасна українська реальність.

Безумовно, проблема конструктивного поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів-жінок і лідерів-чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень. Ця проблема, безперечно, потребує не тільки соціально-політичного контролю за впровадженням основних принципів гендерної рівності в життя нашого суспільства, а й наукової рефлексії.

4.3. Передвиборна кампанія 2002 року

У результаті аналізу виборів 2002 р. отримано широкий якісний матеріал, який загалом визначає особливості взаємин ЗМІ і влади в період виборів, формулює особливості редакційної політики ЗМІ та вказує на невирішені питання і проблеми, що існують в законі про вибори в контексті діяльності ЗМІ і влади взагалі.

Можна відзначити, що особливістю тодішньої виборчої кампанії були нові технології здійснення стосунків влади і ЗМІ. Можна відзначити особливу технологічність тих виборів, а саме використання політичних технологій, пов’язаних безпосередньо з діяльністю ЗМІ.

«Так, виходячи із зроблених висновків, на президентських виборах 1999 року було використано три основні технологічних “прийоми” ведення кампанії, які мають доволі опосередкований стосунок до мас-медіа та напряму не пов’язані з їх діяльністю: перший – це “канівська четвірка”, другий – замах на Н. Вітренко, третій (основний) – протиставлення позицій Л. Кучми і Комуністичної партії України» [47, 10].

Однак у парламентській виборчій кампанії 2002 року роль ЗМІ як важливого технологічного гравця поступово зростає. Було виділено три випадки, які демонструють відповідні тенденції:

по-перше, “касетний скандал–2” (оприлюднення