Обмеження щодо проведення передвиборної агітації терміном у 50 днів є прямим порушенням Конституції України, оскільки це утискує право на свободу слова і переконань.

У законі про вибори не дотримано принципу гарантування рівних умов в аспекті пропорційного розподілу державного ефірного часу на політичну агітацію. Наприклад, у Німеччині ефірний час розподіляють пропорційно між політичними партіями і блоками з огляду на результати попередніх виборів, організаційну структуру партії, строк її існування, кількість членів.

Експерти визначили такі особливості редакційної політики ЗМІ на виборчих перегонах.

Під час передвиборної кампанії 2002 р. жоден телеканал, газета та інші ЗМІ не дотримувалися принципів об’єктивного подання інформації, повноти її викладу і достовірності, представлення різних точок зору, відмежування фактів від коментарів. Відтак ніхто не дотримувався канонів професійної журналістики і професійної етики.

Особливістю виборчої кампанії 2002 року є зміна редакційної політики в бік витончення технології маніпулювання суспільними настроями. Відтак засоби масової інформації продовжують практику маніпулювання громадською думкою, вдосконалюючи ці технології. Було відзначено, що на телебаченні після певного затишшя фактично має місце вибух діалогічних форм подання інформації. Проте ці діалогічні форми, знову-таки, використовуються для маніпулювання суспільною свідомістю, тільки вже набагато досконалішими методами, незбагненними з точки зору глядача.

Змінами можна вважати і те, що в цей момент фактично всі телеканали стали оприлюднювати думки експертів та політиків різної орієнтації. Телекомпанія УТ–1 починає надавати можливість виступити з коментарями навіть О. Морозу та Ю. Тимошенко. Але це зовсім не означає, що йдеться про об’єктивну і повну подачу інформації. Це робиться для того, щоб не було жодної формальної підстави звинуватити телекомпанію в тім, що вона не допускає в ефір опозиційних політиків. Водночас застосовуються такі технології подання інформації, які дозволяють представити думку одного експерта і знівелювати або й спростувати її коментарями трьох інших, або ж вирвати з контексту якесь окреме речення і довести, що воно взагалі повністю суперечить тому, про що говорилось до цього.

«Було констатовано доконечну підпорядкованість ЗМІ тим чи іншим політичним завданням, пов’язаним або з інтересами їх власників, або з інтересами безпосередньо “партії влади”, – і саме це і є головним фактором, що зумовлює редакційну політику ЗМІ» [48, 7].

Якщо раніше можна було твердити про існування на українському телебаченні цензури фактів, то після того як по телебаченню прозвучало звернення майора Мельниченка та було представлено масу коментарів щодо “касетного скандалу”, говорити про існування цього явища не доводиться. Однак можна говорити про некоректні інтерпретації фактів. Нещодавно було оприлюднено факти щодо результатів експертизи плівок Мельниченка, але в такій інтерпретації і в настільки препарованому вигляді, що:

а) глядач взагалі не міг зрозуміти, про що йдеться;

б) інтерпретація фактично перекреслила істинний зміст події.

Проте висувати якісь звинувачення телекомпанії дуже складно, оскільки сам факт було названо. Отже, вдосконалення технологій подання інформації телевізійними ЗМІ є найпершою особливістю даної передвиборної кампанії.

«Доводиться відзначати, що в ході даної передвиборної кампанії редактори газет і журналів не спромоглися протиставити партійній агітації та пропаганді якісну аналітику політичних програм партій і блоків» [48, 6]. У країнах з розвинутою демократією редакційна політика мас-медіа в період передвиборних кампаній згідно з теорією соціальної відповідальності полягає в тому, щоб подавати аналітику і критично висвітлювати попередню діяльність партій, їхні програми, представляти персоналії політичних лідерів, які складають актив тієї чи іншої політичної сили.

Визначено засади діяльності мас-медіа та особливості впливу ЗМІ на формування суспільної свідомості в Україні на даний момент.

Західні ЗМІ якщо і вдаються до маніпулювання суспільною думкою, то роблять це з міркувань щодо одержання прибутку, що є можливим в медіа-бізнесі. В Україні склалася принципово відмінна ситуація, яка полягає в тому, що ЗМІ використовують проти їхньої волі й у невластивій їм функції.

Можна припустити, що через 5–10 років українське суспільство дійде до настільки високих технологій маніпулювання громадською думкою, що виборець виявиться вже не в змозі розпізнати, що ним маніпулюють. Це може становити загрозу для розвитку нормального політичного життя в країні, оскільки політичні дійства відбуватимуться виключно заради висвітлення їх у мас-медіа, а відтак політичне життя перетвориться на видовище, ритуал. Негативним явищем слід вважати посилання на сумнівні рейтинги популярності політиків чи партій і блоків, що маскуються під об’єктивну політологію і соціологію.

З огляду на це в країнах Заходу існує межа для маніпуляцій з інформацією, обумовлена насамперед конкуренцією з іншими ЗМІ, які негайно “потоплять” того, хто зловживає цим прийомом і маніпулює надто брутально й нахабно. На Заході також є масовий споживач, який може перестати купувати продукцію даного ЗМІ, через що його засновник мусить постійно озиратися не на владу, але на свого споживача, і це є основною відмінністю між мас-медіа в Україні і в демократичних країнах.

Для того щоб підвищувати якість та об’єктивність медіа-продукту, варто впливати не тільки на засіб масової інформації, а й на його засновника. Якщо олігархічні групи, котрі утримують ЗМІ, стануть незалежними від влади, то, можливо, їх почне цікавити щось інше, ніж вплив на цю владу.

4.4. Передвиборна кампанія 2006 року

В Україні відбулось заміщення політичного міфу Ющенка політичним міфом Тимошенко. Так вважають політологи, що розмірковують над підсумками парламентських виборів 2006 року. «Дивні» вибори, де були лідери, але не було переможців. Так і не відомо, хто виграв вибори 2006 року. На тодішню думку політологів, відповідь на