Що представляє собою цей тип, можна побачити на прикладі Й. Сталіна. Поширювалися міфи про його виняткову силу волі, стійкість, рішучість та "геніальність". Насправді він був надзвичайно нерішучим, дуже часто не знав, як бути і що робити. Така ж пристрасть до влади і честолюбство, бажання будь-якою ціною бути об'єктом уваги, досягти слави і викликати захоплення юрби була властива й іншим диктаторам, зокрема Гітлеру. До речі, не завадить знати, що Гітлер страждав на короткозорість. Тексти його промов друкувалися на машинці великими літерами, і виходив Гітлер до народу без окулярів, роблячи вигляд абсолютно здорової людини .

Вважаю, що дія демократичного лідера не повинна виходити за межі закону, насамперед конституції. А це передбачає, що він є носієм виконавчої влади (головою уряду, президентом). Однією з ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера.

Також, істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів. Це, насамперед, відмінності в питаннях тактики. «Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному шляхом переконання» [9, 90]. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насильства з боку прихильників існуючих порядків.

Думаю, різниця між лідерами - реформаторами і лідерами - революціонерами більшою мірою виявляється в розумінні й оцінці ситуації. Як зазначає Р. Такер, реформатор відстоює базовий міф політичного суспільства, його ідеальну модель культури. Відхилення практики в деяких сферах життя від моделі - це ситуація, яку можна і потрібно виправити. Революціонер, визначаючи колективну ситуацію, вважає, що вона ганебна, виправити її неможливо. Єдиний вихід - фундаментальна перебудова суспільства.

Завдяки авторитету й особистому впливу політичний лідер відіграє визначальну роль у здійсненні влади над організацією, до якої він належить і яку очолює. Функціонально він покликаний формувати політичний курс, стратегію і тактику. Його діяльність здійснюється на трьох взаємопов'язаних рівнях:

- перший - здійснення функції оцінки (від лідерів чекають авторитетної, мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій);

- другий - вироблення лінії поведінки (визначення від імені групи напряму її дій з метою розв'язання проблеми);

- третій - виконання мобілізуючих функцій (лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану).

Лідер - обов'язково особистість, продукт "природного відбору" . В зв'язку з цим слід розрізняти поняття "лідер" і "керівник". Політичний керівник також визначає мету політики і засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії і тактики. Проте робить це тому, що призначений або вибраний на керівну посаду. Звичайно, він може бути при цьому справжнім лідером - це найкращій варіант. Але можлива і відсутність у політичного керівника, як в особи, якостей лідера. І ще одне: якщо керівник призначається, то лідер висувається стихійно.

Серед усіх атрибутивних якостей політичного лідера на перше місце можна поставити харизматичні якості: говорити, спілкуватись з людьми. Базовими для лідера є також якості організаторські. Перше з організаторських якостей - це вміння створювати свою команду. Третьою важливою якістю політика, без якої не відбудеться лідер - аккумуляційність, тобто вміння накопичувати, обдумувати і виражати інтереси людей.

Три вирішальні і обов'язкові якості для лідера визначав М. Вебер. «Це - пристрасть, почуття відповідальності, окомір» [18, 168]. Пристрасть у розумінні орієнтації на сутність "справи", пристрастну самовідданість їй. Проте однієї тільки пристрасті недостатньо. Відповідальність за справу повинна бути провідною зіркою його діяльності. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано і спокійно піддаватися впливові реальностей. Відсутність дистанції і тільки такої - один із смертних гріхів усякого політика.

Взагалі, на мою думку, лідер повинен бути наділений багатьма визначальними рисами. Зокрема він повинен вміти зрозуміти, ліквідувати, а ще краще, не допустити політичного конфлікту. Лідер повинен мати здібність відчувати політичний час, адже вважається, що лідер, який іде на компроміс раніше ніж треба, втрачає авторитет, а лідер, який іде на компроміс пізніше ніж треба, втрачає ініціативу.

Певна річ, серйозний політичний лідер повинен мати власну політичну програму втілення якої у життя стане альфою і омегою його власної політичної лінії. Процес реалізації цієї програми багато в чому залежить від уміння особистості доповнити формальне лідерство (яке пов'язане з встановленими для "першої особи" правилами і функціональними відносинами) з лідерством неформальним (воно виникає на основі особистістих взаємовідносин у даній групі). У іншому випадку, якшо формальне лідерство вступає в конфлікт з лідерством неформальним, то проблема реалізації політичної програми матиме низький процент ймовірності і слабку перспективу.

Формування морально й інтелектуально розвиненої особистості сьогодні - це високоякісна демократія і цивілізована державна політика завтра. Справді вільною і справді незалежною Україна може стати лише за умов становлення і зміцнення у суспільстві стійкої, життєздатної традиції цілеспрямованого виховання у людини почуття власної духовної гідності - воно не просто забезпечує їй імунітет проти "вуличного плюралізму", а є найпершою й основною аксіомою правосвідомості і політичної культури особистості, включаючи й особистість політичного лідера. Ця традиція, а ми є свідками перших її паростків, і започатковує перехід