Комунікативна функція припускає віддзеркалення всього спектру потреб і інтересів людей як в політичних маніфестах і програмах політичних лідерів, так і в практичній діяльності.

«Політичний лідер – своєрідний акумулятор настроїв в суспільстві, виразник життєвих прагнень і бажань людей» [24, 18]. Адже головний сенс і призначення всієї політичної діяльності лідерів – служити людям, виражаючи інтереси суспільства в цілому і різних соціальних груп.

Організаторська функція логічно витікає з новаторської і комунікативної функцій. Мова йде про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень в життя. Щоб направити і організувати дії мас, політичний лідер повинен володіти організаторськими якостями, умінням завойовувати довіру народу, будити його соціальну активність, надихати і вести за собою, об'єднуючи зусилля всіх шарів суспільства. Організаторська функція включає також формування кадрів і об'єднання прихильників реформ.

Координаційна функція є продовження організаторської і направлена на координацію і узгодження дій всіх суб'єктів політичних перетворень – інститутів і установ влади, а також практичних виконавських рішень. Координаційна функція включає кореляцію, координацію діяльності всіх гілок влади і владних інститутів: парламенту, суду, органів виконавчої влади.

Інтеграційна функція направлена на підтримку цілісності і стабільності суспільства, цивільного миру і згоди. Вона передбачає забезпечення життєздатності політичного союзу, єдності всіх політичних сил суспільства, згуртованості всіх його соціальних груп.

«Завдання підтримки консенсусу в суспільстві – це ключова функція політичного лідера» [23, 37].

Одним з узагальнювальних критеріїв типології політичних лідерів є цілі, які вони ставлять, і дія, що надається ними на суспільство. У зв'язку з цими критеріями американський політолог Роберт Такер виділяє три типи політичних лідерів: консерватори, реформатори і революціонери.

Позиція консерваторів полягає в збереженні статус-кво суспільства. Відповідно вся активність політичного лідера, програма і всі його дії направлені на обгрунтування необхідності збереження суспільства в його сучасному вигляді. Це не найчисленніший тип політичних лідерів.

Реформатори прагнуть до радикального перетворення суспільного пристрою за допомогою проведення широкомасштабного реформування, перш за все владних структур. До реформаторів, наприклад, відноситься Мартін Лютер Кінг, відомий організатор реформаторських рухів.

Революціонери ставлять за мету перехід до принципово іншої суспільної системи. Історія показує, що мирний шлях в цьому випадку – велика рідкість. “Архитипічним” революційним політичним лідером Такер називає Карла Маркса.

Інша система - диференціація політичних лідерів заснована на визначенні коріння лідерства, тієї підстави, яка дозволила тій або іншій особі стати політичним лідером. Тобто мова йде про те, на чому заснована легітимність, або законність, влади. Відповідно до даного критерію можна виділити три типи лідерства.

Перший тип – традиційне лідерство. Це отримання політичної влади на основі традиції, що склалася в тій або іншій країні. Наприклад, в державах-монархіях політична влада передається спадкоємцеві престолу. Слід зазначити, що носій такого роду політичної влади може і не стати політичним лідером. Більш того, історичний матеріал свідчить, що ради тих, хто отримує політичну владу “раз і назавжди”, політичних лідерів порівняно небагато.

У сучасних демократичних державах це основний шлях становлення політичного лідера. Як правило, такі лідери знаходять політичну владу на основі загальних виборів. Прикладів можна привести дуже багато: Маргарет Тетчер, Гельмут Коль, Михайло Горбачов, Віктор Ющенко, Борис Єльцин і ін.

«Харизматичне лідерство засноване на вірі народу в надприродні здібності правителя – вождя, пророка, князя, воєначальника, видатного оратора» [32, 421]. Харизма в перекладі з грецького означає властивість, послану зверху і що виділяє його володаря з інших людей (наприклад, пророчий дар). Це один з широко поширених типів політичних лідерів. Дана класифікація запропонована Максом Вебером. Як приклади він назвав Будду, Магомета, Соломона, Цезаря, Наполеона і ін. До харизматичних лідерів я б відніс Ю. Тимошенко.

Можлива диференціація і типологія політичних лідерів залежно від використовуваних ними методів управління суспільством. Відповідно до даного критерію в політології виділяються два стилі – демократичний і авторитарний. Політичний стиль лідера може надавати обмежуючу або стимулюючу дію на його прихильників.

Демократичний політичний лідер товариський, поважає гідність людей, стимулює досягнення людьми максимальних можливостей. Такі лідери відкриті для критики, доброзичливі до людей, створюють атмосферу співпраці і спільності інтересів.

«Авторитарний політичний лідер орієнтується на недемократичні, монопольні методи управління» [32, 433]. Він не допускає критики, інакомислення, віддає перевагу одноосібній направляючій дії, заснованій на загрозі застосування сили. На авторитарному стилі побудована діяльність практично всіх диктаторів, тиранів і деспотів.

Розділ 3. П’ятирічка (вибори 2002-2007 рр.) і їх вплив на імідж українського політичного лідера

Древньоіндійська притча.

У горах жив Дракон, який охороняв скарби і вбивав будь-кого, хто до них насмілився наблизитися. Тільки одному великому воїну вдалося перемогти Дракона.

Але він побачив скарби.

І зачарувався ними.

І сам став Драконом...

Хто такі ліві й праві в політичному спектрі?

Ліві орієнтовані на відстоювання інтересів робочого класу, на курс націоналізації промисловості, нетерпимі до ієрархічної структури суспільства й націоналістичної спрямованості політики.

До правих відносили тих, хто був опозиційний до лівої ідеології (комунізму, соціалізму й соціал-демократії). Ідеології правих політичних партій вміщали в себе елементи консерватизму, християнської демократії, лібералізму, а надто правих партій — расизму та фашизму.

«Ліві — прихильники соціальної рівності, праві — її противники» [27, 19]. Розподіл людей на лівих і правих, як зазначав К. Дойч, залежить від співвідношення прибутку та освіти: люди, в яких освіта значно вища, ніж прибуток, відрізняються лівістю поглядів; ті ж громадяни, прибуток яких набагато перевищує рівень освіти, зазвичай займають праві позиції.

Якщо проаналізувати прийняття рішень у Верховній Раді