України у: 1) 2002 — 2004 рр.; 2) 2005 р.; 3) 2006 — 2007 рр., то дістанемо нижченаведені висновки, процеси й результати прийняття рішень з економічних і соціальних питань.
Будемо кодувати позицію кожного депутата з кожного голосування, внаслідок чого виведемо сумарні індекси фракцій за 100-бальною шкалою. Ліва позиція кодується «-1»; права — «1»; випадки відсутності, утримання або одиничної відмови від голосування кодуються як «0». Тобто, чим більше індекс має мінусовий показник, тим більше депутат або фракція має ліву позицію, і навпаки. У тексті для зручності прочитання приведені індекси, округлені до цілого числа.
3.1. Українські політики без політичного самовизначення
Усі спроби політологів визначити «хто є хто» серед провідних партій українського політикуму і водночас серед політиків неминуче в’язнули у хиткій драговині протиріч і розходжень. Декларуючи одне, титани нашого політичного Олімпу без найменшого вагання готові реалізувати на практиці абсолютно протилежне. Збереженню доброї міни за відверто поганої гри допомагає регіональна роз’єднаність українців, низький рівень їхньої політичної культури та економічної грамотності. Це дозволяє талановитим магам від політики, вправно жонглюючи даними, буквально перетворювати чорне в біле. Собі на користь, електорату на здивування. З урахуванням того, що українські виборці «голосують серцем» (а серце частіше вибирає «своїх» за ознакою регіональної приналежності), то ця тактика діє на «ура».
«Неможливо розібратися з питанням визначення приналежності в ідеологічному спектрі найбільш електорально могутніх партій України» [28, 9]. Однак усі наведені статистичні дані активності роботи фракцій, витримки програмних положень партій і спроба їхньої політико-ідеологічної класифікації так і не допомогли чітко дати певну відповідь. Якщо «вірні ленінці» КПУ перебувають на більш-менш зрозумілих позиціях політичного спектру, хоча їхня діяльність абсолютно б не сподобалася Леніну, то як бути з іншими? БЮТ бере за основу своєї програми соціальну справедливість. Щонайпершим завданням лідери НУ-НС вважали вирівнювання в правах громадян шляхом ліквідації депутатських пільг і привілеїв. Регіонали перед виборами стали подібні «достатку», гарантуючи підвищити всі можливі виплати.
Особливо легко давалися майбутнім рятувальникам Вітчизни обіцянки виплат за народження дитини. Вони більше нагадували аукціон: «Хто більше, пані й панове?». Але, якщо брати до уваги всі положення виборчих програм за «чисту монету», то соціальний рай на українській землі повинен був настати з першим засіданням нового складу парламенту. І мастодонти української політики до політичної «гробової дошки» вірні ідеалам свободи і рівності, що автоматично перетворює їх у найсправжнісінькі ліві партії.
Кожному громадянинові хотілося б вірити, що принесуть народні обранці своїм виборцям справедливість. Нехай навіть без молочних рік і киселевих берегів. «Але, навчені гірким досвідом попередніх скликань, із важким зітханням згадують вони безсмертну фразу класика: «Свежо предание...»» [28, 9]. Хоча питання відповідальності політиків за свої слова не зняте й вимагає вирішення. Розглядати його на основі загальних домислів і розрізнених фактів — означає знову зав’язнути в «болоті» бездоказовості й голослівності. Пропоную поглянути на діяльність улюбленців електоральної публіки з погляду соціологічного аналізу голосувань парламентаріїв за попередній період їхньої роботи. І саме на основі конкретних результатів робити тверезі політичні прогнози.
3.2. Віктор Янукович і Партія Регіонів
Регiональнi олiгархи з нападами «хвороби лiвизни».
Фракція Партії регіонів як найбільший концентрат найвідоміших (далеко не в найкращому світлі) облич епохи Л. Кучми, завжди уявлялася таким могутнім монстром, що робить ставку не на дипломатію або хитрість, а на грубу, гнітючу силу або величезні ресурсні можливості («не зімемо, так купимо»). Так би вона й залишалася спадкоємицею почивати «Єди» (пропрезидентської фракції «За єдину Україну»), ідентичною їй не тільки за своїм образом і подобою, а й за методами управління й розподілу. Серед її складу було мало пристрасних ораторів і харизматичних особистостей, але завжди вистачало людей, які вміли «повирішувати» питання. Прикладом може бути тактика «Єди» в парламенті: високий рівень підтримки законопроектів у соціальній сфері (тобто ліва позиція) в поєднанні з правими голосуваннями щодо економічних законодавчих актів. Просто, але й ефективно: і маси цілі, й олігархи ситі, й опозиції — вічна пам’ять!
Згадаємо, що вибори 2002 р. Янукович на чолі Партії Регіонів програв. Зате виграв вибори наступні 2006 і 2007 року. А от найбільша біль це кінець 2004 – початок 2005 р. Саме тоді багато що змінилося для Януковича - програв президентські вибори, проте справи пішли непогано далі. Навряд чи Віктор Федорович балатуватиметься на наступних президентських.
«За таких результатів політичну силу взагалі неможливо віднести до якої-небудь політичної платформи» [28, 10]. «Не мышонок, не лягушка, а неведома [політична] зверушка...». Пушкін би розплакався, бачачи втілення в реальності своїх віршів-казок! А в цьому-то й хитрість, гідна універсальних і вічних «Стратагем» Сунь Цзи. Спробуй розбери, до якого політико-ідеологічного сегменту належить ця партія або блок. І чого від неї чекати в такій плутанині: сьогодні вона така, а завтра — зовсім навпаки. Пенсію на кiлька гривень підняли, проїзд у транспорті гнівно заборонили підвищувати — і на тому дякуємо, годувальники! На те й розрахунок тактичний, та й стратегічний разом із тим (чого там бути дріб’язковими?). Ніщо так не підгодовує вседозволеність еліт, як патерналістські настрої в суспільстві. А в тіні цього солодко- милостивого соціального популізму (або, як я б назвав, зовнішньої лівості) можна незримо вирішувати питання свого бізнесу. Наприклад, шляхом приватизації або замовлень із держбюджету. Чим поганий підхід? І настільки він здався хорошим політичним небожителям, що фракції багатьох шанованих партій і блоків (деякі навіть перебуваючи в опозиції!)