Рух за політичну коректність був активно підтриманий феміністичними колами. У 70-ті роки відбулася гендерна мовна реформа, результатом якої стало очищення англійської мови від ознак “сексизму” – вербальної дискримінації за ознаками статті [3, 72]. Ця ідеологія базується на установках або переконаннях, згідно з якими жінкам (або чоловікам) хибно приписуються (або заперечуються) певні якості. Цей термін з’явився у 1970-х рр. в США в Жіночому визвольному русі. Особливо часто він вживається при обговоренні упередженостей проти жінок, так званих, гендерних стереотипів.

На думку феміністок, сексизм так глибоко укорінився в культурі, в суспільстві, в свідомості, що його часто просто не помічають. Від перших днів після народження всіх виховують відповідно до сексистського світосприйняття. Якщо не батьки, то середовище, суспільство і традиції привчають хлопчиків грати з машинками, а дівчат – із ляльками. Парубки мають бути сильними і сміливими, а дівчата мають стежити за фігурою, і, нарешті, чоловіки мають утримувати родину, а жінки – поратись по господарству.

Як і расизм, сексизм передбачає першість у фізичних та інтелектуальних проявах, хоча це не призводить до переконливих аргументів на користь того, що чоловіки кращі за жінок або навпаки. Традиційні аргументи – як посилання на обмеженість жінок в плані навчання, творчості, чи згадування сумнозвісної жіночої логіки або ж психологічної нестабільності, як підстава для нижчого положення жінок у суспільстві і надалі підтримуються у суспільній свідомості деякими ЗМІ. Феміністки стверджували, що не тільки певні особисті стосунки, але й структура нашого суспільства залишається патріархальною: керівництво вищої ланки, суспільно значна та з високою зарплатнею робота, високі державницькі пости – там абсолютна більшість чоловіків. Хоча подібний стан речей вочевидь є несправедливим, багато людей (і жінок у тому числі) звикли до нього, не хочуть його змінювати і часто просто не усвідомлюють його несправедливості.

Існує велика кількість припущень щодо виникнення терміну “політична коректність“. Довший час вважали, що він з’явився у працях Мао Цзе-Дуна у 1960-му році. Проте, появу терміну політкоректність можна віднести до р., коли розглядав справу «Чізхольм проти (). В рішенні Суду був вжитий термін not politically correct – політично некоректний, суспільно неприйнятний:

«Сполучені Штати частіше ніж громадяни держави, для чиєї власне користі й існують США, виступають об’єктом, який привертає до себе головну увагу. Неточні висловлювання переважають в повсякденній мові. Так словосполучення «Сполучені Штати» часто вживається та позначення концепту «громадяни сполучених штатів. Це є політично не коректно» [цит. за 20, с.55].

Перше задокументоване використання концепту датується 1912-им роком. Ми знаходимо поняття політичної коректності у першому розділі автобіографії Сенатора Роберта ла Фолета. Згадуючи своє навчання в Вісконсинському університеті він говорив: «В ті дні ми дізнались не так багато політично та економічно коректних ідей, оскільки ми практично не вивчали соціології або політичної економії, але що ми так чи інакше добре засвоїли правильне ставлення до міжнародних відносин» [цит. за 22, с.4].

Можна побачити чітку позицію автора що, на його думку, є політично некоректним.

Інший приклад того ж таки буквального використання терміна знаходимо в творі Г. В. Мортона «Слідами Святого Павла» (1936):

«Використати такі слова означало б назвати аудиторію «рабами і грабіжниками». Але назва Галатіани, термін, який був політично коректним, включав в себе всіх, хто знаходився під владою Риму, від аристократа в Антіохо до маленької дівчинки-рабині в Іконіумі.» [цит. за 25, с.15]

Перше посилання на термін «політична коректність» у сучасній конотації знаходимо в Марксистсько-Ленінському словнику, як термін, використаний при описі дій та намірів партії під час Російської Революції 1917р. Згодом термін був вилучений зі словника, а пізніше почав використовуватися лівими у сатиричному ключі. У цьому контексті, фраза була застосована до представників лівих партій, які були звинувачені у державній зраді, так званих «політично коректних троцькістів».

Термін знову став популярним на початку 1990-х як частина консервативного виклику до навчальної програми та методики викладання в університетських містечках в Сполучених Штатах (D'Souza 1991; Berman 1992; Schultz 1993; Messer Davidow 1993, 1994; Scatamburlo 1998). У своєму зверненні в Університеті Мічигану Президент Джордж Г. В. Буш висловився проти адміністрації та викладацького складу навчального закладу, які «оголосили певні теми забороненими, певні вирази забороненими, навіть певні жести забороненими» (Glassner 1999). Використання терміна помітно знизилося в кінці 1990-х, зараз він здебільшого використовується у сатиричному ключі або ж як політична пляма з сумнівним значенням. Зовсім недавно термін знову зазвучав у творах маленької підгрупи мультикультурних письменників, які відкидають його контраверсійну конотацію. Даний концепт також іноді використовують члени лівих партій, щоб висміяти те, що вони розцінюють як кліше або нещирі консервативні теми, як, наприклад, «сімейні цінності», «співчутливий консерватизм» або «Бог і країна».

Отже, можна зробити висновок, що мова пов'язана з менталітетом, культурою, традиціями її носіїв, тому багато процесів і