1.2. Політична коректність як лінгвістичний концепт.

Сучасне поняття політичної коректності з'явилося в 1970-их -80-их роках. В цей час ставало соціально прийнятним на Заході для жінок переслідували той стиль життя, якого зазвичай дотримувалися чоловіки, як, наприклад, прагнення стати головним менеджером чи виконавчим директором великої корпорації. Саме тому і виникло питання про те, що, англійська мова повинна змінити свої іменники чоловічого роду, як, наприклад, «chairman-голова» на більш загальні терміни, як, наприклад, «chairperson». Інші загальновідомі приклади включають використання терміна «person with disability» над «cripple» та «mentally ill» над «crazy».

Словник Merriam-Webster Dictionary визначає політичну коректність таким чином: «політична коректність» схильність вважати, що мова та дії, які зачіпають політично-болючі питання, повинні бути виключені» (conformity to а belief that language and practices which could offend political sensibilities should be eliminated) [MWD].

Автори соціологічного словника-довідника Г.Лоусон і Д.Гэррод пропонують наступну дефініцію: «політична коректність (political correctness) – в очах її опонентів швидше міфічне, чим реальне явище, яке проявляється в прагненні виключити будь-який прояв дискримінації людей за ознакою статі, етнічної приналежності, фізичних здібностей або сексуальної орієнтації» Енциклопедія The Hutchinson (Великобританія) містить наступне визначення: «політична коректність – розмовний термін, що використовується для визначення ліберального ставлення до проблем освіти і суспільного статусу і всього, що з цим зв'язаного. Щоб бути політично коректним, потрібно реагувати на прояви расизму, сексуального насильства, проявляти турботу до навколишнього середовища” [Hutchinson]. Явно негативну оцінку, дає політичній коректності В.Д.Рэймонд (W.D.Raymond): «політична коректність – напівфашистський ідеолого-політичний рух в 80 – 90-і роки в США, поширюваний в основному ліберальними групами, що полягає у нав'язуванні строгого дотримання нейтральної мови стосовно статі, зросту, сексуальній орієнтації, расовій приналежності, при обговоренні вище перелічених тем» [Raymond].

Попри динаміку позитивного впливу на розвиток сучасної англійської мови, рух за політичну коректність створив також такі штучні слова та вирази, які, на думку багатьох лінгвістів, лише псують природну мову (напр., chemically challenged person - drug addict; domestic incarceration survivor – wife; melanin impoverished – white person; processed tree carcass – newspaper; і т.п.) [6, 3-8].

Політична коректність, на думку її опонентів, слугувала лише засобом створення комунікативної пара реальності, позитивної самопрезентації та формальної ввічливості [5, 62]. Так, наприклад, британський лінгвіст Н. Феаклауф тлумачить політичну коректність як “розбіжність між риторикою та реальністю”:

The ‘reality-rhetoric dichotomy’ provides a basis for political condensations and resistance. Part of what makes politics possible and inevitable is that gaps arise between rhetoric and reality, and become visible to people. The politics of language, the politics of the gaps between reality and rhetoric, is a fundamental part of politics, and it includes the gap between what people say and what they do, between action, which is linguistic, and action which takes other forms, between what people implicitly claim they are through their styles of performing and what other evidence suggests they really are [4, 156-157].

Даний мовленнєвий фрагмент спрямований на викриття політично коректного мовлення британських державних діячів їх співвітчизником. Очевидним стає той факт, що номінативні одиниці reality-rhetoric dichotomy; gaps arise between rhetoric and reality; the politics of language, the politics of the gaps between reality and rhetoric є засобами перифрастичної назви політичної коректності у зазначеному уривку. Антитеза використовується лінгвістом для підкреслення того факту, що політично коректне мовлення державних діячів не є щирим, оскільки воно не відповідає їх справжнім уявленням та діям, а слугує лише засобом конструювання їх позитивного образу та “формальною ввічливістю” [2, 62].

С.Трофімова вважає, що “політична коректність” з'явилася у зв'язку з виникненням ідеї культурного плюралізму і витікаючої звідси необхідності відповідно до нової ідеології пропорційно представляти твори літератури і мистецтва, досягнення суспільного і політичного життя, що відносяться до представників всіх етнічних і сексуальних меншин” [23, 16].

Саме поняття політичної коректності є доволі багатогранним та сприймається неоднозначно. Наприклад, Н.Г. Комлев в «Словнику іноземних слів» дає таке визначення: «Політична коректність, політкоректність – зароджене в США поняття – гасло, що демонструє ліберальну спрямованість сучасної американської політики. Політкоректність має справу не стільки із змістом, скільки з символічними образами і коректуванням мовного коду. Мова декорується знаками антирасизму, терпимого ставлення до національних і сексуальних меншин, боротьби проти СНІДу. Терпимість маніфестується в пом'якшених виразах (наприклад, замість “чорні” – “афроамериканці”, замість “інваліди” – ті, що “потребують фізичної підтримки» [24, 279-280].

С.Г.Тер-Мінасова вважає, що «політична коректність мови виражається в прагненні знайти нові способи мовного вираження замість тих, які зачіпають почуття і гідність індивідуума, ущемляють його людські права звичною мовною нетактовністю і/або прямолінійністю щодо расової і статевої приналежності, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду і т.д.» [23, 216]. Разом з тим, С.Г.Тер-Мінасова вважає словосполучення політична коректність невдалим, пропонуючи замінити його більш відповідним терміном “мовний такт”.

Зарубіжні автори концентрують свою увагу на тому, що явище політкоректності виникло і поширилося на території американських коледжів і університетів, як центрів науки і культури, а також завдяки етнічному і расовому різноманіттю студентства.