Аналізуючи дані документи, ми прийшли до висновку ЄС створило юридично-нормативні акти для стимулювання регіональної співпраці.

Розгляд регіонального лобізму, а точніше представлення інтересів потрібно з субрегіональний співпраці. Так аналізуючи ситуацію в Європейському союзі можна наголосити на наступних закономірностях:

- держави-члени ЄС ініціюють співпрацю з країнами які або знаходяться у співтоваристві або є країнами-сусідами. Приклад Франції, яка активно лобіює інтереси грецької частини Кіпру. Саме позиція п’ятої республіки стосовно не визнання Туреччиною цієї країни-члена ЄС незалежною державою, не дозволила консолідувати позицію ЄС, щодо вступу ЄС Туреччини. Також Франція активно співпрацює з середземноморським регіоном через свої інтереси, для прикладу надовго відкладалося надання сільськогосподарської субсидій країнам УСЄ, ще до вступу у ЄС, через небажання відмовлятися від вигідних для Франції субсидії для Середземноморського регіону.

- діяльність країн Скандинавського регіону по відстоюванню інтересів Прибалтики у Євроінтеграційному процесі. Зокрема це стосується проблематики надання правових консультацій, і пряме лобіювання інтересів даного регіону у Європейській спільноті.

Тому в даному контексті потрібно розглянути першу складову, яка згадувалася на початку розгляду цієї проблеми, а саме матеріальну зацікавленість. Матеріальна зацікавленість реалізується через ряд проектів, які орієнтовані на допомогу регіонам, які є вже членами ЄС.

Першим великим проектом на теренах ЄС є "структурні фонди та Фонди згуртованості" їхню діяльність потрібно розглядати, як лобістам дії комітету регіонів. Словник-довідник ЄС дає визначення структурних фондів: "Фінансові інструменти структурної політики співтовариства спрямованої на зменшення розриву між різними регіонами ЄС та досягнення економічної і соціальної згуртованості" [3, с.51].

Протягом 2000 р. – 2006 р. фінансування регіональної політики передбачено в розмірі 213 млрд. євро, зокрема 195 млрд. євро через структурні фонди, 18 млрд. через фонд згуртованості. Це становить 35% усього бюджету. Таким чином регіональна політика є після аграрної політики найбільш витратна стаття бюджету ЄС.

Структурні фонди можна систематизувати.

- Фонд регіонального розвитку заснований 1975 р. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує у створення нових робочих місць переважно у сфері підприємництва та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвитку.

- Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів заснований 1958 року згідно з Римською угодою. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи спрямовані на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів – перепідготовку кадрів, професійну технічну освіту молоді. Спрямовує допомогу через довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС зокрема відсталих;

- Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві. Заснований 1958 р., як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: "Управління", що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинених районах та секція "Забезпечення", яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах співтовариства.

Реформа "2000" спрямовує всю допомогу передбачену регіональною політикою співтовариства, на розв'язання нагальних проблем розвитку" [3, с.80].

Можна виділити 3 пріоритетні цілі а саме:

- ціль №1 – розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів в 25 країнах. Чотири пріоритетні напрямки: науково-дослідна, іноваційна діяльність, базова інфраструктура, розвиток людських ресурсів, інформаційне суспільство.

Ціль №2 – економічні та соціальні перетворення у регіонах зі структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають, райони, де тривають фундаментальні зміни у промисловості та сфері послуг, області, які цілковито залежать від риболовлі тощо).

Ціль №3 – модернізація системи освіти, професійної виучки і працевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі №1 прийнятий до фінансування Ціллю №3.

Крім того 5,35% бюджету структурних фондів призначені на фінансування чотирьох спеціальних ініціатив:

- транскордонна та міжрегіональна співпраця.

- соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді.

- розвиток села через місцеві ініціативи.

- боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі на ринки праці.

Дані проекти дають змогу зробити висновок, що регіональний лобізм, який ми представили є особливо актуальними, як з позиції побудови громадянського і регіонального контролю і представництва, так і з позиції "вибивання" вигідних для себе проектів і контрактів.

Як зазначає Євгенія Тіхомірова: "Альтернативою лобістським формам впливу в рамках Євросоюзу стали дискусії про конституцію та реформування ЄС" [60, с.140].

Тому доповненням до нашої проблематики розгляду було є розгляд конституційного процесу і дискусії навколо неї.

Органом на якого були спрямовані усі зусилля і прагнення усіх лобістів був Європейський конвент. На саміті ЄС в грудні 2001 р. глави держав та урядів ухвалили рішення про створення конвенту за майбутнє Європи. До складу конвенту увійшли представники усіх інституцій ЄС, а також члени національних парламентів і представники урядів країн-членів. Очолював його колишній Президент Франції Валері Жислар д'Естен. Інавгураційне засідання конвенту відбулося 28 лютого 2002 р., а завершив він свою роботу в липні 2003 р.

У червні 2003 р. на засідання Європейській Раді в Салоніках Ж. д'Естена представив в проект конституційний угоди Європейського союзу кінцевий документ конвенту за майбутнє Європи. Цей проект став базою для обговорення на міжурядовій конференції, яка завершилась ухваленням Європейської конституції.

За роботою конвенту спостерігали 13 представників від комітету регіонів, економічно-соціального комітету, Європейського соціального фонду, Європейського уповноваженого з прав людини. Всі сесії конвенту були відкриті для громадськості, а ухвалені документи були оприлюднені в інтернеті і створено інтернет-сайт Futurum, де кожен громадянин і будь-яка політична сила міг опублікувати свої думки, до процесу могли долучатися і будь-яка політична сила