Офіційному Києву на нашу думку слід здійснити такі зовнішньополітичні кроки.

- продовжувати політику, щодо ЄСПу за схемою "спочатку зона вільної торгівлі, а наднаціональний орган суперечить конституції України. І наголошувати на факті, Росія як з найбільшим ВВП буде домінувати у цьому наднаціональному органі.

- сформувати збалансовану позицію, щодо заяв про демократичність Казахстану.

- скористатися правом неприєднуватися до офіційних висновків (установ, які моніторять демократичність політичних системах.

Дані кроки стануть найбільш оптимальним у пошуках промоутера саме у східному напрямку, і це стосується не тільки Казахстану, але і Туркменістану, хоча тут ситуація кардинально інша через зовнішньополітичний рух фарватерів Росії.

Розгляд майна брати у двох аспектах 1. поліпшення кон'юктури у позитивно налаштованих країнах, щодо України (Великобританія), 2. формування нової стратегії, що країн, які розглядають Україну через призму російських відносин (Німеччина, Франція).

Отже із трьох Європейських китів – Великобританії, Франції, Німеччини в свої Європейській інтеграції може опиратися на Великобританію.

На думку українського експерта і політолога В.Карасьова: "Британія завжди бачила майбутнє України в Європі. Помаранчева революція лишень зміцнила ці думки" [60, с.81].

Перший факт у лютому 2005 р під час саміту Україна – НАТО в Брюсселі, на підсумковій конференції присутнім з усіх лідерів був Тоні Блер.

І справа не тільки у кількості робочих візитів і взаємин, так англійський інвестиційний капітал займає 3 місце після Кіпру і США. Інвестиції вкладаються незважаючи навіть на постреволюційні катаклізми. Найбільш привабливим є: ядерна енергетика, житлове будівництво, фінансовий сектор, страхування фармацевтики. Достатньо на часі є підписання договору між англійською Chell і українським Нафтогазом про співробітництво у нафтогазовій сфері, зокрема у вивченні нових родовищ.

Але Україна не змогла в достатній мірі використати цей ресурс. Так Українське керівництво не змогло реалізувати стратегію вступу у Світову організацію торгівлі. Іншим фактом є не вмотивоване бажання української влади подати заявку на вступ у Європейську сім'ю. це суперечить британському прагматичному підходу до справи. Така поспішність і виклики, які постали перед Британією, зокрема бюджетний процес, провал конституції ЄС.

Тому українській владі, щоб продовжити "традицію" промоутерства Великобританії стосовно України на шляху Євроінтеграції потрібно розглядати співпрацю з позиції уже зробленого.

- конкретні "малі" кроки прийняті на дев'ятому саміті Україна – Європейський союз. 1 грудня 2005 р., ось ці кроки (повітряне сполучення Угода, Договір про співробітництво в цивільній глобальній навігаційній і супутниковій системі.

- наступна сфера це урегулювання конфліктів регіональній сфері (Придніпров'я де Україна може показати себе, як надійний партнер у регулюванні вогнища нестабільності.

Наступна сфера у процесі формування офіційних лобістів України, на Західноєвропейському напрямку. Розгляд потрібно зосередити на двох "локомотивах" Євросоюзу Франції і Німеччини. З'ясування проблематики потрібно зосередити на позитивах (які склалися у постреволюційний період) і негативних тенденціях, котрі складаються через геополітичні передумови.

- французько-українські відносини, після подій 2004 р значно поліпшились і у політичній сфері, налагодився зв'язок (два візити Ющенка і Тимошенко)

- економічна сфера. В жовтні 2005 р оголошене придбання банком Сосєте Женераль українського банку "УкрСиббанк". Економічні політики важають: "ця покупка обіцяє підняти загальний рівень прямих інвестицій до 450 млн доларів". Однак цей контракт реакція великого бізнесу Франції на зміну політичного і економічного клімату" [45, с.5].

Дані тенденції зумовлюють підняття можливості формування умов для провайдерства Францією позицій України саме на західноєвропейському напрямку. Але існує ряд негативних тенденцій:

- геополітичні стандарти і традиції Франції, за якими Україна завжди знаходиться у фарватері Росії. Факт, що перед липневою зустріччю Ющенко-Ширак французький президент, так би мовити узгодив свої позиції на зустрічі з Путіним і Шредером.

- другою перешкодою є для України у напрямку НАТО, це суперечить стратегії Франції, яка розцінює дані країни, як посилення позицій Сполучених штатів.

Інший "важковаговик" ЄС Німеччина, за розумної зовнішньої політики в подальшому може стати ефективним "адвокатом" України; на Західноєвропейському напрямку, цей процес можна поділити на 2 стадії.

- "дореволюційний" за діяльності соціал-демократів Шредера. Усі позиції щодо України узгоджуються з позиціями Росії. Прямі двосторонні контакти виключені, і якщо відбуваються то за присутності Путіна.

- "постреволюційний" і після виборів до німецького парламенту. Після якого сформовано широку коаліцію. Після цього створюються ряд прецедентів, які позитивно впливають на процес формування ролі Німеччини, як лобіста України. Зокрема, коли християнські демократи протиставили дискусіями про майбутнє Туреччини, прагнення України приєднатися до ЄС. Аргументи висувалися про більшу Європейськість України.

- Іншим фактом є розмови і твердження аналітиків про розширення своєрідного Європейського принципа: "Після відвідання Києва міністрами закордонних справ Польщі і Німеччини, заговорили про реформування Веймарського трикутника (Франція, Німеччина, Польща) на Веймарський квадрат за участі України" [45, с.8].

- і наступним позитивом є закріплення в документі "широкої коаліції" положення про співробітництво України і Німеччини, як продовження стратегічної співпраці Польщі і Німеччини.

Підсумовуючи західноєвропейський напрямок формування провайдерів у відстоювання інтересів України, можна стверджувати наступне:

- після подій 2004 р., якісно змінилось відношення до України, скептиків вступу України в ЄС (Франції, Німеччини). Українській дипломатії потрібно позбутися негативних явищ у цьому процесі (відсутність Надзвичайного Посла в Парижі, уникнення в подальшому скандалів навколо нелегальних мігрантів з України). Ці кроки дадуть змогу визначити стратегічно співробітництва України із двома