Підсумовуючи наш третій розділ можна підсумувати.

Причиною для вивчення адаптації Європейського досвіду є внутрішні умови, які склалися в Україні, а саме. Процедура олігархізації економіки, яке призводить до нецивілізованого лобіювання, яке призводить до нецивілізованого лобіювання, яке межує з корупцією. Відсутність чітко структурованого громадянського суспільства, не дозволяє проводити ефективну лобістську кампанію громадськими організаціями, як запорука демократичності політичної системи. Наступним чиником, чому Україна повина форсувати процес інституціоналізації вивченю лобізму є відсутність "дорожньої карти" по формування когорти офіційних лобістів України. Тому адаптацію лобістського досвіду можна класифікувати наступним чином.

- легалізація лобізму внутрішнього за класичним Європейськими і американськими зразками.

- допомога громадському сектору, як найповніше реалізовувати лобістські проекти саме у громадському секторі.

- формування офіційної стратегії по формування групи країн, які можуть виступати офіційними лобістами українських інтересів.

На закінчення нашого розділу слова Європейського журналіста який важає "що вивчення лобізму, як в загальному, так і європейського коштує багато зусиль і грошей" [70, с.5].

Тому наше дослідження є своєрідним економ дослідження лобізу на теренах Європи.

Висновки

Тема нашого дослідження «лобістські групи в політичних структурах Європейського Союзу». Робота складається з трьох розділів вступу . додатків. Особливістю нашої роботи є видимий вузький предмет дослідження . але ми в роботі намагалися охопити дотичні ситуації які стосуються як лобізму взагалі так і європейського лобізму. Саме вивчення теоретичних аспектів процесу лобіювання і лобізму дасть змогу реалізувати принципи які за нашим дослідженням можна систематизувати наступним чином:

відділення процесу лобізму від негативних тенденцій які часто межують з цим явищем, а саме (корупція, підкуп законодавця чи державного службовця, нецивілізовані прояви хаотичного лобіювання). Дані теоретичні кроки в нашій роботі є спробою «відбілити» процес лобіювання з подальшими пропозиціями інституціоналізації процесу лобіювання на законодавчому рівні.

в роботі визначено різні рівні сфери. Способи лобіювання

в роботі показано еволюцію поглядів на становлення поняття лобізму. Еволюція прослідковується політологічного вивчення груп інтересів і груп тиску. Пізніше ці поняття видозмінились у більш вужче поняття лобізму і лобістського процесу.

В роботі зроблено спробу розглянути процес про який говорять як ідеал до якого треба йти . але достатньо рідко розглядають практичну його реалізацію. Це участь громадських організацій, як первинних структур громадянського суспільства у процесі відстоювання власних інтересів ( в лобістській діяльності). Із проаналізованого в роботі досвіду , видно що через відсутність в Україні чітких законодавчих імпульсів в сфері діяльності громадянського сектору і їх фінансової діяльності, не дає їм можливості акцентувати увагу на власній лобістській діяльності. Варто повторити європейський досвід лобіювання за яким рішення приймаються за процедурою квадрилогу. Квадрилог – взаємні консультації між владними структурами центральних місцевих органів влади, з загальноєвропейськими представниками і представниками громадських організацій.

Доречно повторити уже згадувані у роботі явища лобізму у трьох політичних системах: Німеччини, Росії , США. В робрті нами зроблено акцент саме на різновекторності процесу лобізму у цих країнах:

процес лобізму в США як і будь яке соціально-політичне явище в даній політичній системі несе в собі зерно прагматичності. Тобто все відбувається за ринковими принципами і скрупульозно виписаними юридичними моментами;

лобістська діяльність в політичній системі ФРН характеризується бажанням до співпраці між офіційними органами влади і групами інтересів. Цей процес європейські законодавці не бажають називати лобізмом, а швидше бачачи в цьому взаємодоповнюючий ефект демократії;

зовсім інша є ситуація на російському політичному ринку де явище лобізму набуло негативних тенденцій і характеристик. І асоціюється з корупцією, хабарництвом і свавільною діяльністю олігархів.

Ми в роботі з наміром показали різноплановість процесу лобіювання розглянувши питання про явище лобізму в різних політичних системах. В роботі це є своєрідною передмовою і підводкою до розгляду основного питання « лобістських груп у політичних структурах Європейського Союзу».

Лобістські групи у політичних структурах Європейського союзу можна умовно поділити на три групи:

національні ( представляють інтереси національних адміністрацій);

загальноєвропейські ( недостатньо чітко сформовані через відсутність остаточних інституційних підвалин ЄС).

Корпоративні – транснаціональні ( хорактерезуються космополітичністю поглядів і дій на процедуру прийняття рішення.

Діяльність лобістських груп в європейському союзі можна систематизувати у трьох напрямках: а) діяльність Євро комісії; б) Європарламент; в) Рада Міністрів.

Іншим напрямком реалізації діяльності лобістських груп є функціонування комітетської системи ЄС, і проведення спільних політик Євро спільноти ( під час яких реалізується інтереси галузевих груп зокрема: сільське-господарство, енергетика, промисловість, безпекова діяльність).

Якщо підсумовувати наше досліджння у питанні функціонування лобістських груп на теренах ЄС можна констатувати, о основоположними принципами формування лобістських груп в політичних структурах ЄС є діяльність Ради Міністрів ЄС і діяльність комітетської системи.

Рада Міністрів ЄС офіційний орган Європейського Співтовариства який найбільше характерезується як, пацдарм діяльності офіційних і неформальних груп інтересів, даний процес мона охарактерезувати наступним чином:

Рада Міністрів, як орган який наповнений представнками національних адміністрацій є своєрідним перетином лоббі інтересів усіх суб’єктів єесівської політики.

Дана політична структура самоініціює специфічний процес лобіювання з боку як національних держав так і транснаціональних корпорацій. Через відсутність єдиної управлінської культури, і бажання вести зважену політику приводять до залучення усіх потенційних лоістів країн ЄС.

Процес відстоювання інтересів своїх клієнтів (в даному випадку національних держав і транснаціональних корпорацій) в структурах Ради Міністрів є узаконеним процесом який характерезується прозорістю і відкритістю.

Наступною рисою є поступове набуття рис загаьноєвропейських цінностей усіма офіційними і неофіційними лобістами які праюють у структурах Ради мінстрів ЄС.

Комітетська система часто контрверсійна яка в своїй основі несе узгодення інтересів усіх зацікавлених суб’єктів європейської політики. Дане явище характерезується