-лобізм найчастіше блокує дійсно потрібні управлінські рішення, перешкоджає задоволенню суспільно корисних інтересів, сприяючи здійсненню інтересів чиновницьких.

- способи лобіювання можуть бути направлені на постійний перерозподіл бюджетних коштів, на часту зміну пріоритетів, посилення впливу однієї з гілок влади.

- найбільш банальним негативом лобізму є незаконне збагачення окремих елітних груп, доречна і класична фраза: “Лобізм як такий-це існування могутніх груп людей при владі, які вдаються до усіх можливих заходів для перерозподілу матеріальних ресурсів і благ на свою користь ”. [ 37,с.8]

Можна констатувати, що лобізм, як будь-який соціально-політичний засіб може бути способом задоволення вузько політичних і вузько класових інтересів, але при цивілізованих правилах процес лобіювання може стати реально доповнюючим фактором функціонування політичного процесу.

Для побудови ефективного і цивілізованого процесу лобіювання є ряд умов:

реальна дія демократичних інституцій. Розподіл повноважень між 3-ма гілками влади, але одночасно з ефективною системою стримувань і противаг

економічна стабільність : наявність ринкових механізмів і прозорості економічних суб’єктів

стабільне громадянське суспільство, з свободою асоціацій.

Саме останню позицію потрібно детальніше розглянути, а саме через актуалізацію цього питання в управлінських реаліях. Передусім потрібно розглянути діяльність громадських організацій як учасників лобістської діяльності. Потрібно розглянути загальнотеоретичні питання про діяльність не урядових організацій, як складових політичного процесу і зокрема їх можлива лбістська діяльність. Так західні політологічні джерела розрізняють такі види неурядових організацій. —

Громадські організації — формальні і неформальні групи індивідів або асоціацій, які не належать ні владним ні бізнесовим структурам;—

Недержавні організації — НДО часто путають з питанням громадського суспільства. Насправді вони складають лише верхівку „айсберга”, громадського суспільства. Вони працюють над питанням гуманітарної допомоги, екологічної безпеки.—

Розрізняють НДО з чітко фіксованим членством і без нього:

Недержавні організації з розвитку — організації, що займаються розвитком певного регіону: „Для прикладу такі організації як карітас, Каре, Окфам”[32,с.28].

Організації з розвитку поділяються на два типи Північні і Південні.

Північні організації працюють тільки з проектами які стосуються окремого регіону. Південні працюють із з іншими проектами.—

іншою важливою складовою громадянського суспільства є регіональні організації — це невидимий шар „айсбергу” громадських організацій, що знаходяться в тіні НДО. Зазвичай це організації з членством, які представлені в певному регіоні. Регіональні організації не завжди є формально зареєстрованими, вони складаються з гуртків, груп інтересів, клубів.—

Представницькі недержавні організації — організації, що не мають індивідуального членства, а складаються з професійних груп або регіональних недержавних організацій, які прагнуть розширити свої права шляхом колективних зусиль у місцевих асоціаціях і державних структурах. Представницькі інтереси можуть бути: регіональними, глобальними—

І останнім пунктом класифікації з „сектора” є діяльність Асоціації груп інтересів — це асоціації професіоналів. Профспілки найчастіше репрезентують діяльність даних організацій.

Даний досвід країн з розвиненою демографією, не потрібно абсолютно кальпувати західний досвід у найменувані організації, але потрібно звернути на шляхи організації своїх вимог.

Потрібно накреслити основні етапи реалізації залучених громадських організацій до політичного процесу.—

Визначення найбільш актуальних проблем для вирішення узгодження шляхів подолання проблеми; визначення пріоритетності завдань.—

Політичне конструювання шляхів розв’язання проблеми (вибір найбільш правильного шляху з усіх можливих).—

Імплементація теорії у практику (безпосереднє вирішення проблеми).

Дана блок-схема є класичним прикладом діяльності громадських організацій, у країнах Європи і США[32,с.182].

Відповідно західні експерти визначають чотири можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику.—

безпосередній вплив — розв’язання актуальних питань, які не можуть бути вирішеною державою. Цей вплив має короткостроковий ефект, якщо не комбінується з одночасним впливом на зміну політики держави щодо цього питання.—

консультативний — направлення державної політики у правильне русло. Громадські організації сприяють шляхи представлення інтересів та проблем не достатньо репрезентованих груп через переговори з владними структурами-адвокасі—

інноваційний — розробка та демонстрація нових шляхів вирішення проблем.—

наглядовий — контроль за правильним виконанням державної політики.

Підсумовуючи досвід країн розвинених демократій можна констатувати створені досить позитивні імпульси по функціонуванню «3 сектора».

Ця ситуація повинна би наслідуватися українськими фахівцями. Але про це буде йти мова у нашому 3 розділі.

Але потрібно звернутися до дотичних моментів нашої роботи і розглянути досвід співпраці Європейських інституцій з громадським сектором.

Європейський досвід може служити прикладом – адже в його межах владним структурам створені усі умови для доступності громадських організацій до прийняття політичних рішень. « Рада Європи з самого початку свого заснування – переконана, що досягнення справжньої Європейської Єдності неможливе тільки через спілкування з урядами. Тільки довіра між людьми може бути основою для консолідації Європи.» [ 69].

Так у 1952р. була прийнята резолюція, яка передбачала консультації громадських організацій з питань, які належать до їх компетенції. У 1954р. визначаються основні критерії за якими громадська організація отримує статут консультативного члена. « Її мета повинна збігатися з прагненням Ради Європи, організація має бути репрезентативною в своїй сфері діяльності та в своєму географічному районі, вона має бути структурованою між народною організацією, яка має штаб-квартиру та генерального секретаря

[ 71 ].

Зараз більше 350 організацій мають консультативний статус в Раді Європи. З середини 50-х з ініціативи Парламентської Асамблеї запроваджено постійний орган, до якого входять обрані представники місцевих і регіональних органів самоврядування. Після ухвали комітету міністрів був створений конгрес органів місцевого та регіонального самоврядування. Квадрілог ( дискусійний чотирикутник, який складається з представників урядів, парламентарів, органів місцевого самоврядування, а також представників громадських організацій. В Парламенті асамблея громадських організацій створила комітет парламентарів та