Це лишень дещиця того величезного доробку який акумулювався від початку створення ЄС.

Найочевиднішим прикладом діяльності була конкретизація положень Європейської конвенції конкретизація положень Європейської конвенції про визнання юридичного статусу громадських організацій: „ Ухвалення кобінетом міністрів 1981р. доручити комісії експертів вивчити можливості мінідержавних на європейському рівні з метою полегшення дій громадських організацій”[ 75,с.83 ].

Від 1 січня 1991р. ця конвенція була опублікована.

Також треба взяти до уваги ст..25 конвенції складає громадським організаціям можливість брати участь у засіданнях Європейської комісії з Прав людини таким чином громадські організації стають орієнтирами міжнародного права.

Власне структура організацій, що наділені певним статусом мають таку структуру:—

загальні інформаційні збори – активізація у найбільших програмах Ради Європи.—

групи за інтересами збільшують авторитетність громадських організацій в Управлінні секретаріату міждержавних комітетах , парламентських комісій.—

комісія зв’язків з громадськими організаціями є координатором груп, про які йшлось вище.

— планерна конференція громадських організацій наділена статусом консультантів. Це дозволяє проводити щорічні зустрічі представників цих організацій, які очолює Президент комісії. Пленарна конференція щороку визначає основні напрямки діяльності, що має на меті покращити використання статуту консультантів, обирає членів комісії кілька фундаментальних тез даної проблематики:

—„громадський сектор” – є реальним гравцем під час протікання демократичного політичного процесу.—

громадські організації у демократичних суспільствах є не суперником влади, а його партнером.—

у країнах з розвиненою демократією розвінчується міф про перманентну упередженість громадських організацій їх активну і цілеспрямовану діяльність.

Питання функціонування громадського сектору у процесі лобіювання можна розглядати з двох сторін :—

юридична складова. Наявність або відсутність політичної доцільності у суспільстві щодо процесу лобіювання своїх вимог громадськими організаціями. Це насамперед буденне сприйняття функціонування громадських організацій, як партнерів, а не як якихось агентів.

Далі умови дають змогу накреслити чітку структуру функціонування громадського суспільстві, як дії, а не пустопорожніх балачок. В третьому розділі ми детально будемо розглядати механізм функціонування громадських організацій у процесі лобіювання аналізуючи управлінські реалії.

Ми вже детально розглянули основні аспекти нашого розділу, тобто теоретичну частину, а тепер потрібно детально звернути увагу на практичні моменти програм лобіювання, зокрема у США, Росії, ФРН і показати наскільки багатоплановими може бути прогрес лобіювання.

Перш за все потрібно звернути увагу на „політичну батьківщину” лобізму США.

Лобізм США має на меті домогтися від конгресу, Білого Дому, Міністерств та відомств, законодавчих зборів, виконавчих органів, штатів, ухвалення або неухвалення тих чи інших законодавчих актів.

Численні корупційні скандали більше нагнітали ситуацію у законодавчому полі США, тому це змушує конгрес США прийняти ряд законопроектів, які зможуть контролювати лобістські устремління. У 1946 прийнято закон, який встановив в основоположні принципи діяльності лобістських груп, зокрема:—

обов’язкова реєстрація лобістських організацій.—

точне означення організації, яку вони представляють.—

визначення кошторису: витратних статей на „ лобіювання”.—

обов’язковість підсумкових звітів після кожної сесії конгресу [ 24,.с40 ].

Цікавим фактом , відповідно до федерального законодавства існують так звані „комітети політичної дії”, які ставлять під контроль громадськості збір коштів на проведення лобістськими організаціями для обрання в законодавчий орган потрібних людей.

Цікавим фактом з історії становлення лобізму є ситуація, коли відомий зброяр Суель Кольт за проходження необхідного йому закону заплатив конгресмену 10 тисяч доларів, а його лобіст Олентан Хей обдарував конгресменів інкрустованими револьверами.

Але ситуація з 19ст. змінилися, в юридичній системі США існує достатня кількість норм і правил, які регламентують процес лобіювання.

Так у 1995р. конгрес США прийняв закон, в якому остаточно були уточнені основні терміни і поняття, зокрема:—

лобіст – той, кого найняв або прийняв на роботу клієнт, хто організував декілька ( більше одного) контакту від імені цього клієнта, та потратив на це протягом шести місяців не менше 20% свого часу на обслуговування клієнта.—

лобіююча фірма – суб’єкт підприємницької діяльності , який має мінімум одного співробітника, який найнятий, щоб представляти кого-небудь, окрім свого роботодавця.—

лобіюючий контакт - комунікація в усній або письмовий формі від імені клієнта з відповідальними працівниками виконавчої та законодавчої влади з питань законів, правил, нормативів, дотацій, дозволів, займів, програм, або назначень кого-небудь на будь-яку посаду підлеглу затверджено сенатом [ 21,с.18 ].

Даному законопроекту передував ряд причин, зокрема активізація діяльності лобістських груп, так в 1975р. в США діяло близько 3000 тисячі офіційно зареєстрованих лобістів, а в 1993р. їх уже налічувалося близько 33 тисячі тільки компанію „ Форд” працює станом на 2002р. команда 80 професійних лобістів.

В американській політичній науці процес лобізму асоціюють з процесом Паблік Рілейшнз. Тому успіх або неуспіх лобістської діяльності залежить від основних принципів PR, а саме:—

здібностями налагоджувати особисті відносини з об’єктами впливу.—

подавати переконливу інформацію, як державним чиновникам, так і простим громадянам.—

організувати зацікавленість органів влади у співпраці зі своїми клієнтами.

Таким чином велика американська корпорація зацікавлена у зв’язках із органами державної влади та впливу на законотворчий