Іншим важливим елементом у складному інституційному процесі формувань і противаг є Рада Міністрів. Рада Міністрів — головний центр у системівироблення рішень.

Рада має у своєму складі по одному міністру, від кожної держави члена, а головування в ній здійснюється по черзі кожним членом Ради по 6 місяців. Хоча вважається, що Рада є унітарним органом, але саме при Раді Міністрів створено максимальну кількість Рад: Раду з економіки та фінансів (екофін), з енергії, з транспорту, сільського господарства, промисловості, рибальства.

Створено також максимально наближені умови для відстоювання інтересів великих держав. Так стаття 205 Договору про Європейський союз визначає “Якщо в цьому договорі не обумовлено інакше Раді належить ухвалювати рішення більшістю своїх членів.” Якщо раді належить діяти кваліфікованою діяльністю голоси і члени слід зважувати так:

Бельгія — 12

Чеська Республіка — 12

Данія — 7

Німеччина — 29

Естнія — 4

Греція — 12

Іспанія — 27

Франція — 29

Ірландія — 7

Італія — 29

Кіпр — 4

Латвія — 4

Литва — 7

Люксембург — 4

Угорщина — 12

Маьта — 3

Нідерланди — 13

Австрія — 10

Польща — 27

Португалія — 12

Словенія — 4

Словаччина — 7

Ісландія — 7

Швеція — 10

Сполучене королівство — 29 [75].

Із даного тексту видно, що з найбільш принципових питань, де неможливо досягти одностайної згоди можуть формуватися певні групи країн по відстоюванню власних інтересів, але про це згадаємо пізніше.

Рада з загальних справ — одне з трьох найбільш важливих утворень, яке має комплекс певних повноважень. Зокрема питання інституційні, конституційні, зовнішньої політики, і в деяких випадках їх повноваження розширюється до міжнародних відносин (торговельна, політична, гуманітарні акцій). Це своєрідний акумулюючий орган, який дістає певні імпульси від національних адміністрацій, що вирішення проблеми, які в компетенції РЗС і одночас це контроль за діяльністю національних адміністрацій. Так звана доповідь Трумпфа-Піріса. 10 березня 1999 поділила РЗС на 2 частини. Одна в складі заступників державних секретарів (національних адміністрацій), які відповідали за менш важливі питання; інші у складі міністрів закордонних справ. На стадії утворення знаходиться Рада міністрів у європейських справах, у складі міністрів відповідальних за опрацювання і проведення спільної політики [75].

Дане формулювання доводить, що Рада Загальних справ є своєрідним лодіюючим фактором у діяльності Ради Міністрів. Зокрема це стосується питань вироблення спільних позицій у зовнішніх відносинах з третіми країнами. І тут може бути доречною ієрархія голосів за Договором про ЄС теоретично навколо будь-якого питання, яке є в компетенції РЗС, може формуватися лобістське утворення яке може представляти або свої національні інтереси або інтереси третіх країн.

Одним з найсерйозніших „конкурентів” РЗС є без сумніву Рада з економіки та фінансів сторін знаходить у центрі політики та процедури економічного і монетарного союзу: вона затверджує в загальних рисах політичну і економічну орієнтацію екофін на пропозицію Євро комісії запроваджує закони в галузі гармонізації податків, лібералізації фінансів спільного бюджету, експортних кредитів. Фактично діяльність екофіну може перетворитися в майбутньому з групи експертів і національних представників, до цілком легальної інституції, наприклад як Європейський центральний Банк на якого згідно з статтею 105 Договору „Про заснування Європейського союзу покладені такі завдання”.—

визначати та виконувати грошово-кредитну політику спільноти.—

утримувати офіційні валютні резерви держав членів та керувати ними—

сприяти установленому функціонуванні платіжних систем [77, с.22 ].

Своєрідною формою кооперації є „група Євро”, неформальна група яка збирається на засіданні перед засіданнями екофіну у складі міністрів урядів зони Євро.

Рада з сільського господарства має дуже широкі повноваження вона запроваджує закони не лише з сільськогосподарських, але із питань соціально-економічного ринку в те, що стосується сільського господарства.

Рада по суті це лишень вершинка айсберга, так уся робота. Рада міністрів ґрунтується на специфічних установах: комітетах, робочих групах, і комітету постійних представників.

Найбільш важливі комітети: комітет 133 – з торгівельної політики; постійний комітет з питань зайнятості, комітет з питань політики і безпеки у галузі зовнішньої політики та охорони, координаційний комітет в галузі зовнішньої політики та внутрішніх справ. Комітет133 готує кожне рішення співтовариства в галузі спільної торгівельної політики. Комітет надає мандат до обговорення і діє, як консультативний орган Рада міністрів і Євро комісії.

Економічний і фінансовий комітет виконує наступні функції:—

запровадження Євро;—

рішення і пропозиції у галузі спільної політики в економічних сферах;

рух капіталів і міжнародних фінансових відносин

Кожна держава призначає до комітету по 2 представники, один для міністерства фінансів, другий з Центробанку.

Комітет з політики й безпеки складений з політичних директорів міністерств закордонних справ, і комітет поліції (представлений не тільки професійними поліцейськими, але й представниками громадськості, які монторять процес отримання законності), у складі представників міністерств внутрішніх справ розгортаю щоразу більшу діяльність по зміцненню другого і третього стовпів співтовариства. Доповнюючим фактором їх діяльності є діяльність комітет з політики безпеки і військовий комітет заснований рішенням Гельсинської Ради 1999 р.

Іншим проявом відстоювання інтересів у політичній діяльності є Ради міністрів ЄС і діяльність так званих робочих груп. Складені з представників різних урядів на технічному і адміністративному рівнях. Не існує визначеної кількості робочих груп: їхня кількість і конкретна діяльність залежить від росту повноважень Євросоюзу та обсягу роботи в певний період. Хоча й маловідомі робочі групи відіграють дуже важливу роль у готуванні і проведенні переговорів.

В даному випадку можна говорити, що діяльність цих груп може привести до необмеженого лобізму, але лобістська діяльність у Європейському співтоваристві