- велика кількість учасників "відстоювання інтересів"

- формування "корпоративного духу" всіх посланців національних адміністрацій і незалежних експертів.

Ми розглянули адміністративні і часто неформальні утворення, які виконують функції "представлення інтересів" не менше національних адміністрацій, але й приватних структур, які функціонують на Європейському просторі.

Але часто діяльність політичних інституцій ЄС це суто національні інтереси, тому над актуально розглянути діяльність такої структури як комітет постійних представників (Корепер). Словник-довідник Європейського союзу визначає Корепер, як "Впливове об'єднання глав (послів) і членів постійних представників країн ЄС у Брюсселі. Готує засідання Ради міністрів, веде переговори щодо порядку денного Ради ЄС, попередньо розглядає усі проекти рішень" [79, с.81].

Корепер складається не з національних функціонерів, які курсують між столицями; а з послів "постійних представників" і "постійних віце-представників". Кожна держава-член ЄС – має постійне представництво при ЄС очолюване послом і складене з функціонерів міністерства закордонних справ та інших технічних адміністративних представників. Кількість функціонерів у ------ постійному представництві коливається в межах 20-40 представників.

І тут варто описати факт, який ми вже згадували про мультикультурність самого процесу функціонування інституцій ЄС. Тому не можна говорити про чиюсь монополію у процесі узгодження рішень які приймаються на теренах ЄС.

Деюре Корепер не має ніякої влади для прийняття рішень, але фактично він набуває надзвичайно широких повноважень приймати рішення. І як зазначає Європейський функціонер квявік "корепер досягає компромісів з найскладніших питань або ухвалюючи без обговорення домовленості й угоди укладені робочими групами [75, с.81].

В період створення кореперу дану структуру звинувачували у підриві ролі комісії через підтримку держав-членів. Сьогодні корепер зміцнив свої позиції, як центральне утворення між адміністративною діяльністю робочих груп і комітетів та політичною діяльністю міністрів, об'єднаних у Раді міністрів. Крім того одна із характеристик кореперу – корпораційний дух між усіма учасниками комітету, чутливість до проблеми і вимог співтовариства. Ще у 1966 р. один із учасників комітету Ольтієро Спілелі зазначив: "Потрапивши у атмосферу співтовариства, вони (постійні представники) стають захисниками позицій комісії перед своїми урядами і адміністраціями [81, с.8].

А недавній представник Німеччини посол Дітріх фон К'яв заявив у "Financial Times": "що його знають у Берліні не як постійного радника, а як постійного зрадника".

Тому не слід розглядати діяльність кореперу як органу ЄС з необмеженими функціями лобіювання. Цивілізований лобізм має вигляд звичайного робочого процесу.

Існують дві формації Кореперу:

Корепер ІІ – престижніший. Він складається з голів представництв, опрацьовує винятково політичні питання, особливо для Ради із загальних справ (міністри закордонних справ), екофіну (економічна і монетарна політика). Кореперу асистує група "Антічі" в 1975 р. завдячую своєю назвою прізвищу першого функціонера з Італії "Антічі". Вона збирає якомога більше інформації усіх суб'єктів ЄС, і надає найбільш об'єктивну інформацію.

Корепер І складений з постійних віце-представників, займається діяльністю переважно технічною, але надзвичайно важливою для ЄС, зокрема у галузі промисловості, внутрішнього ринку, транспорту. Кореперу І, як другій частині організації асистує робоча спеціальна група "Мартені".

Саме ці дві робочі групи дозволяють зробити логічний передвисновок: Рада міністрів технічно не може обійтися без існування кореперу, як наслідок комітет постійних представників не функціонуватиме без вузькоспеціалізованих груп за інтересами, як "Антічі" і "Мартенес".

Підсумовуючи діяльність Ради міністрів ЄС і процесів залучення "зацікавлених груп" можна виділити наступні риси

- Рада через свій статут представницького органу національних уряд зацікавлена у діяльності груп, які репрезентують певні лобістські устремління, як свої власні, так клієнтів, яких вони представляють.

- діяльність "допоміжних" структур при Раді міністрів можна умовно поділити: на приватних (міжнародних) суб'єктів, національних учасників.

- процес "допомоги" організацій установі ЄС не завжди однозначний. Тому в деякій мірі присутні у процесі роботи елементи національного і приватного егоїзму.

Як уже ми зазначали, що саме офіційні установи є першим рівнем процесу лобіювання в ЄС. Ми вже згадували, що саме Парламент є найбільш "демократичним лобістом", бо він представляє основні інтереси – інтереси народів ЄС. Так у ст.190 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначається "Представників у Європейський Парламент від народів держав об'єднаних у Спільноту, належить обирати на прямих загальних виборах" [76].

Ст.191 цього ж Договору: "Політичні партії на Європейському просторі є важливим чинником інтеграції в союзі. Їм належить сприяти формуванню Європейської політичної свідомості та висловлювати волю громадян союзу" [13, с.150].

Для початку потрібно розглянути політичний спектр партій Європарламенту. Словник-довідник ЄС подає наступну конфігурацію політичних уподобань громади Союзу: "Політична група Європейської народної партії (Християнські демократи) та Європейські демократи (268 депутатів) – 325 членів ЄС; Партії Європейських соціалістів (202 депутати з 23 членів); Союз лібералів і демократів за Європу (88 депутатів 19 держав членів; група Зелених/Європейського вільного альянсу (42 парламентарії (13 держав членів); Незалежність/Демократія (36 депутатів); "Союз за Європу Націй" (27 депутатів); 27 законодавців не приєдналися до жодної з політичних груп і партій [76].

Із цього широкого переліку можна зробити попередні твердження

- політичні які представлені у Європарламенті не є бажаними і класичними політичними партіями суто зразка транснаціонального характеру, тому не можна говорити про "Об'єднане Європейське обличчя Парламенту".

- обиралися усі представники парламенту за різними виборчими системами і є представниками різних політичних культур. Тому парламентську діяльність і процес лобіювання потрібно розглядати в контексті і співпраці між національними парламентами і Європарламентом, такі як, конференція комітетів з Європейських справ. Так в протоколі (за 1997) "Про роль національних парламентів в Європейському Союзі" є конкретне згадування про згадувану конференцію. Вимоги