зазначимо, що основними проблемами українсь-ко-французьких зв'язків є порівняно ще досить низький рівень співпраці, а також дисба-ланс двосторонньої торгівлі. Україна зацікавлена налагодити співпрацю у таких галузях економіки, де Франція за рівнем розвит-ку займає провідні позиції: аерокосмічній та агротехнічній промис-ловості, системах сучасного залізничного та морського транспорту, ядерній енергетиці та устаткуванні для неї, електронному облад-нанні та приладобудуванні, парфумерно-косметичній і харчовій промисловості, сільському господарстві. Певні перспективи для розширення українського експорту у Францію мають хімічна (пластмаси, добрива) і металева промисловість (для реекспорту в треті країни), металевий брухт та кольорові метали, деревина, олійні культури, організація спільних підприємств виробництва одягу та його напівфабрикатів з подальшою реалізацією продукції на французькому ринку.
Розділ 3 Україно-французькі науково-технічні і гуманітарні зв’язки
Україна і Франція мають спільне історичне, міцне і надзвичайно глибоке культурне коріння, яке тягнеться ще з княжих часів, славне своєю історичною цінністю. На сучасному етапі розвитку французько-українських культурницьких відносин спостерігається активізація і поглиблення співпраці у різних напрямках.
Українсько-французьке співробітництво в галузі культури, освіти, науки і техніки здійснюється на основі Угоди про культурне, наукове і технічне співробітництво (жовтень 1995 р.) та Протоколу 1-го засідання Змішаної комісії з питань культурного та науково-технічного співробітництва, підписаного у червні 2001 р. у Києві. З травня 1994 р. діє Угода про співробітництво у галузі молоді і спорту. Змішана комісія у з цих питань на регулярній основі проводить свої засідання, укладає щорічні протоколи обмінів. Останнє 5-те засідання комісії відбулося в Парижі у листопаді 2001 р., 6-е - в листопаді 2003 р. у Києві [55].
Престиж освіти України, її якість на європейському та світовому ринку не в останню чергу визначають-ся можливістю надавати освітні послу-ги іноземним студентам, а також роз-галуженістю інтеграційних зв'язків. Певна трансформація у цій сфері від-булась на початку 90-х років XX ст., про що свідчить перехід від політико-ідеологічного до економічного підходу до навчання. Вже з 1 вересня 1992 р. Україна фактично відмовилась від «без-коштовної» освіти іноземних громадян. Відтепер це мало здійснюватися на під-ставі міжнародних угод Міністерства освіти України [48, с.215].
Попри значні проблеми в галузі, зокрема фінансові, держава приділяла особливу увагу міжнародній співпраці та інтеграції у світовий науково-освітній простір. Постійно розширювалась і вдосконалювалась нормативно-правова база міжнародної співпраці. За 1990-ті роки Україна уклала 72 міжнародні і 37 міжвідомчих угод про співпрацю в галузі освіти і науки із 53 країнами світу. Серед них – 13 між-урядових угод про визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання. Протягом 2000-2001 рр. розроблено ще 43 проекти міжурядо-вих і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі науки й освіти, 17 проектів міжурядових угод про визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання [49, с.81].
Загалом Україна здолала кризові явища у міжнародному співробітниц-тві першої половини 1990-х років, во-на відкрилася світові, отримала фі-нансову підтримку від розвинених країн на потреби освіти, що мало по-зитивні наслідки. Так, у 1995–1996 рр. у межах консультативної програми «Трансформ» за активного сприяння міністерства освіти, науки, технологій і досліджень, інституту професійної освіти та деяких французьких фірм в Україні було запроваджено Про-ект зі створення трьох модельних навчальних центрів для відпрацювання програми навчання в умовах навчаль-но-тренувальної фірми за спеціальніс-тю «Комерційна діяльність» з ураху-ванням вимог ринку праці. В цих цен-трах використовували нові технології професійної підготовки кваліфікова-них робітників.
Досвід роботи поши-рився й на інші професійно-технічні навчальні заклади. Було створено 16 навчально-тренувальних фірм, які здійснювали підготовку за напряма-ми: комерсант торгівлі, комерсант транспорту, комерсант з реклами, ко-мерсант готельного господарства, комерсант банку. Для забезпечення ро-боти цих фірм у 1998 р. було створе-но асоціацію «Централь», яка надава-ла інформаційні послуги і забезпечу-вала зв'язок з іноземними партнера-ми. Українська асоціація стала чле-ном міжнародної асоціації «ЕУКО-РЕИ» [31, с.11].
За сприяння Європейського фонду освіти та країн-донорів – Італії, Німеч-чини, Данії, Франції – в Україні реа-лізовувалися такі проекти, як «Рефор-мування професійно-технічної освіти в Україні», «Підприємництво в профе-сійній освіті та навчання». Було виз-начено освітньо-професійні напрями і навчальні заклади для відпрацювання нової навчально-планувальної доку-ментації для таких галузей: сільське господарство, міжнародні автотран-спортні перевезення, сфера послуг, бу-дівництво. Фахівці вивчали ринок праці, досвід підготовки фахівців у країнах-донорах, спільно розробляли навчальні плани й програми, поширю-вали набутий досвід в інших профе-сійно-технічних навчальних закладах.
Десятки угод про співпрацю зі свої-ми іноземними партнерами уклали вищі навчальні заклади України, зок-рема Київський національний університет імені Тараса Шевченка і його Інститут міжнародних відносин, Націо-нальний технічний університет Украї-ни «Київський політехнічний інститут», Національний технічний університет «Львівська політехніка».
Перелік різного роду культурних заходів можна було б продовжити, але на жаль, у їх проведенні відсутня координація з боку української сторони, що заважає забезпеченню рівня, якого вони заслуговують. Вже тепер можна було б збільшити кількість студентів та аспірантів у фран-цузьких навчальних закладах [10, с.164].
Поступово налагоджувалися контакти і в інших сферах. У травні 1992 р. на запрошення Академії наук України в Києві перебувала делегація Національного комітету Франції з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», в рамках якої досягнуто домовленості про широке співробітництво з питань захисту навколишнього середови-ща, здійснення наукових обмінів ученими, інформацією, проведен-ня спільних досліджень. Добрі традиції мали зв'язки громадськості двох країн: сталі контакти підтримували з двох сторін 40 порідне-них міст України і Франції, такі як Київ–Тулуза, Харків–Лілль, Одеса–Марсель [9, с.43].
Варто зазначити, що Постійним представником України при ЮНЕСКО на цей час був надзвичайний і повноважний посол України у Франції – Ю. Кочубей. Враховуючи тривалий