У 2003 р. в рамках 100-ліття Володимира Горовця відбулися концерти лауреатів Міжнародного конкурсу молодих піаністів його імені. У жовтні-грудні 2003 р. у центрі ювелірної промисловості Франції місті Сент-Аман-Монрон працювала виставка «Золото скіфів». У квітні 2004 р. в Україні пройшли Дні Франції в Україні «Французька весна». 19 березня 2004 р. візитом до Києва кіноактора Ж.Депардьє, який був прийнятий Президентом України Л.Д.Кучмою, започатковано програму Всеукраїнського благодійного фонду «Україна – дітям» під назвою «Митці Франції – дітям України» [42, с.181].

У червні 2002 р. в Парижі відбулося 1-е засідання Змішаного українсько-французького комітету з відбору наукових проектів в рамках Програми спільних дій «Дніпро», який затвердив фінансування 25 спільних наукових проектів на 2002-2004 рр. Активізації культурно-гуманітарних контактів сприяв візит до Франції 21–24 листопада 2003 р. Віце-прем'єр-міністра України Д.В.Табачника, який також взяв участь у заходах із відзначення 70-річчя Голодомору 1932-33 рр., які пройшли в Парижі і Ліоні. Надзвичайно важливим для української історії є той факт, що французькі політики і вчені цікавляться історичним минулим України. Беззаперечним на даний час є той факт, що французький народ і політики країни є дійсно близькі до визнання голодомору в Україні актом геноциду для українського народу.

Під час візитів Міністра освіти і науки В.Г.Кременя (червень, жовтень 2003 р.), який мав зустрічі з Міністром-делегатом середньої освіти К.Даркосом, досягнуто, зокрема, домовленості про опрацювання проекту двосторонньої угоди про взаємне визнання наукових ступенів. Проект угоди обговорювався у Міносвіти Франції під час візиту Першого заступника міністра А.М. Гуржія (травень 2004 р.) [49, с. 85].

Варто згадати про активну діяльність української діаспори, яка у Франції, хоч і досить нечисельна, має чималий потен-ціал. Париж традиційно є інтелектуальним центром еміграції з багатьох країн світу, і це можна віднести й до української. Тут знаходиться європейське відділення Науко-вого товариства імені Тараса Шевченка, де ведеться плідна дослідницька робота в га-лузі українознавства. Вже досить тривалий час осередки української еміграції підтри-мують жваві культурні зв'язки з Україною. В цілому ж французькі українці зустріли відкриття нашого посольства дуже добре. Окрім того, що сам цей факт додав їм гор-дості, слід враховувати й те, що багато з них відчули себе більш захищеними. Адже чимало українців живуть у Франції як люди без громадянства, і ми вже одержали прохання надати їм громадянство України [18, с.2].

Для багатьох із нас слово «Франція» ледь не синонім слова «мода». Щоправда, є одне суттєве зауваження – ця мода не скороминуща. Звісно, у цьому немає нічого дивного. Адже Франція в культурному плані – одна з найсильніших країн, найстаріший і найвипробуваніший законодавець мод. Але навіть при всьому тому, що вплив французького смаку чи французької думки на наше життя ніколи не зникав зовсім, останні кілька років насиченість нашої культури французькими пахощами стала просто феноменальною. Величезна кількість французької літератури найрізноманітніших жанрів і стилів в українських перекладах посипалася на прилавки наших книгарень. Імена французьких гастролерів – музикантів, артистів, художників – не сходять з українських афіш. Нарешті, фестиваль «Французька весна» – одна з найпотужніших художніх акцій, що прокотилися недавно по всій території України, – також був ініційований і проведений саме французами. Це був навдивовижу масштабний фестиваль. Посольство Франції проводило його спільно з Міністерством культури і мистецтв України. За цей місяць відбулося понад п’ятдесят акцій у Києві і ще п’яти найбільших містах України [51, с.19]. Якщо судити з кількості глядачів, відвідувачів виставок, можна сказати, що ця подія викликала інтерес у щонайширшої публіки. Близько 60 тисяч чоловік відвідали виставки, спектаклі, подивилися фільми. Слід добавити сюди ще тих, хто був присутній на відкритті, на лазерному шоу на майдані Незалежності. Загалом, можна говорити про кілька десятків тисяч чоловік. Програма була сформована так, щоб показати якнайбільше сучасної творчості. Деякі заходи були дуже специфічні, розраховані на підготовленого глядача. Але навіть їх супроводжував величезний успіх у широкої публіки. Наприклад, виставка в Центрі сучасного мистецтва «Де жінки» – її відвідали п’ять тисяч чоловік.

Вистава сучасного танцю у виконанні колективу «Кубілай Хан Інвестігейшн» збирала повні зали у Дніпропетровську, Харкові та Львові. А сучасний же балет в Україні, як правило, приймають досить прохолодно. Ще один сюрприз – успіх у тих містах, де ми на нього не розраховували. Наприклад, у Донецьку. Це місто ми сприймали, швидше, як великий промисловий, а не культурний центр. Але там квитки на наші заходи розкуповували два-три тижні. Гадаю, причина не в останню чергу в тому, що Донецьк обділений у плані культурної пропозиції, порівняно з Києвом чи Львовом. Але цікавість до таких пропозицій там чимала [54].

Підсумовуючи все вищесказане варто зазначити, що культурні та освітні (особливо, взаєм-не вивчення мов) зв'язки між Україною і Францією посилюються, зміцнюються і будуть, без-перечно, зростати і надалі, як і туристичні обміни та різного роду контакти на неурядовому рівні, чому сприятимуть традиційна приязнь українців до французького народу і