Міністерство культури у Франції значно впливає на формування культурної політики у співпраці з українською стороною, зокрема. У Франції, як і в Україні, на міністерство покладено обов’язки щодо збереження пам’яток – у Франції їх дуже багато. Крім того, величезна кількість закладів, які міністерство культури зобов’язане утримувати, –Лувр, «Гранд-опера», Центр Помпіду тощо. А крім того, величезна кількість фестивалів – як усесвітньо відомих, так і місцевого значення, які теж підтримує держава. З моменту заснування міністерства культури Андре Мальро існує політика підтримки сучасного мистецтва й освіти. Крім прямого виділення коштів колективам, які цим займаються, створено регіональні фонди сучасного мистецтва, що купують картини у художників і тим самим дають їм кошти для прожиття [11, с.16]. Ще один пріоритет – популяризація французької культури за кордоном. Ця робота покладається здебільшого на міністерство закордонних справ. З цією метою створено організацію АФА. Наприклад, усі колективи, котрі відвідали Україну в рамках «Французької весни», приїхали за підтримки саме цієї організації.

Серед інших акцій «Французької весни» відбулася презентація наукового збірника французькою мовою, присвяченого українській етнографії. В той час, коли Україна тільки стала незалежною, деякі французи усвідомили, що на карті виникла нова держава. А зробивши це відкриття, вони, що цілком зрозуміло, зацікавилися. Останніми роками сталося багато змін – французи і українці почали їздити одне до одного, обмінюватися інформацією, і тепер французи знають, що Україна має глибоке коріння, велику історію. І розширення Європейського Союзу, що його в Україні багато хто сприймає як негативне явище, ми розцінюємо позитивно [59]. Адже Україна тепер стала нашим безпосереднім сусідом, і це відкриває нові обрії для співробітництва. Вихід українського номера журналу «Етнографія у Франції» – це один із кроків у цьому напрямі. Інтерес французів до України, наприклад, можна проілюструвати серією радіопередач, присвячених українській народній музиці, що вийшли у квітні на найбільшому французькому радіоканалі «Франс культюр». Крім того, недавно у Франції експонувалася виставка української народної творчості, показана перед тим в Українському домі. Час від часу відбуваються виставки скіфського золота. Францію відвідують українські артисти – театр Андрія Жолдака, що його регулярно запрошують на фестиваль у Греноблі, хорова капела «Думка», Симфонічний оркестр Національної філармонії під керівництвом Миколи Дядюри. Син знаменитого українського композитора Івана Карабиця – Кирило Карабиць – працює заступником головного диригента найбільшого симфонічного колективу – оркестру Радіо Франції [60].

Останнім часом в Україні з’явилося дуже багато французької літератури, перекладеної українською мовою. Та на жаль, сучасна українська література мало відома у Франції. Можна назвати тільки одне ім’я – Андрій Курков. Його дуже багато перекладають, він у Франції досить відомий. Що ж стосується україномовної літератури, то крім Юрія Андруховича, мабуть, нікого більше не можна назвати, що в свою чергу єне дуже приємним фактом.

Таким чином, співпраця між Україною і Францією в культурно-освітній галузі в період 1991-2006 рр. набула значно нових рис. Франція підтримала проголошення Україною незалежності і становлення її як самостійної держави, і , мало того, для України надзвичайно відчутною стала допомога Франції в той час в напрямку будівництва культурних зв’язків на міжнародному рівні. Згодом, співробітництво у цьому напрямку ще більше посилювалося, почався обмін досвідом між країнами, зустрічі політичних діячів, організовувались спільні концертні програми, мистецькі дійства, почали створювати музею – українські у Франції і навпаки. Спільними зусиллями вдалося вивести українську культуру на міжнародний рівень і значно поглибити і розширити українсько-французькі культурні відносини.

Висновки

Французько-українські відносини на сучасному етапі розвитку проходять у досить сприятливому напрямку для обох країн. Безумовно, Франція залишається однією з найбагатших країн світу, яка забезпечує один із найвищих рівнів соціального захисту населення і володіє могутнім потенціалом внутрішнього розвитку та зовнішньоекономічної експансії. Водночас, враховуючи стаг-націю виробничого та індивідуального споживання, загострення соціально-економічних проблем, країна підвищує рівень прагма-тизму: стимулюванням здебільшого тих зовнішніх інвестицій, які сприятимуть створенню нових робочих місць у самій Франції та безпосередній активізації на цій основі власних підприємств (навіть за межами колишньої метрополії); наданням іншим країнам товар-них кредитів під закупівлю французької продукції; обмеженням чи зменшенням надання грантів під конкретні програми і стабілі-зацією внеску Франції в європейські та світові фінансові ор-ганізації.

У процесі розширення співробітництва з Україною Франція щоразу висувала нові вимоги, серед яких — обов'язкове закриття ЧАЕС і прискорення економічних реформ. Франція до-сить обережно сприймає заяви України на членство в ЄС, намага-ючись довести віддаленість перспективи і поступовість реалізації цього рішення. Крім того, вона надає Україні обмежену фінансову і технічну допомогу: розвиваються лише ті напрями, які вигідні тільки французькій стороні. Однак попри всі зазначені пересторо-ги, Франція й надалі лишається привабливим українським партне-ром з огляду на її стрижневу роль у євроінтеграційному процесі.

У віддаленій перспективі Франція спроможна стати важливим для України партнером у Європі, передусім у політичному плані. Цьо-му могли б сприяти традиційна французька дистанційованість від США, своєрідність культури і близькість історико-психологічних стереотипів. Водночас про суттєві економічні відносини навряд чи можна було сподіватися у майбутньому. Проблема полягає в тому, що Франція і Україна є потенційними конкурентами у своїх най-розвинутіших галузях. Йдеться про виробництво зброї, аграрний сектор з акцентом на зернові, олійні культури, цукровий буряк; про гірничорудну промисловість, у тому числі