У ситуації, що склалася із намаганням України набути статусу неядерної держави, було досить важливим отримати ядерні гарантії від Франції, що врешті-решт, після приєднання України до Дого-вору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у грудні 1994 р., було досягнуто (поряд із отриманням ядерних гарантій від Росії, США, Великої Британії і Китаю) у формі Декларації гарантій національної безпеки України [29, с. 14]. Варто наголосити, що саме завдяки Франції питання про ЧАЕС увійшло на порядок денний засідань «Великої сімки», власне Франція підтримала укладення Хартії Україна-НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна-ЄС, сприяла позитивному вирішенню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до РЄ.

Сформована на початку 60-х років Президентом Ш. де Голлем французька зовнішньополітична концепція зберігає і сьогодні свою актуальність. В її основі – забезпечення Франції можливості про-ведення активної самостійної зовнішньої політики. Президент по-боювався втягування країни в ядерний конфлікт, який міг би бути розв'язаний у Європі, і дійшов висновку, що країна має самостійно забезпечити свою безпеку через розвиток власної ядерної зброї [36, с. 39].

Пріоритетний напрям міжнародної діяльності Парижа – євро-пейський. Франція послідовно виступає за створення сильного західноєвропейського полюсу сили на противагу американському і японському. Французи за підтримки Німеччини форсували проце-си європейської інтеграції, що привело до створення сучасного Європейського Союзу. Водночас Париж сприяє поступальному процесові ОБСЄ, в якій бачить поряд із ЄС одну з основних опор формування нової архітектури європейської безпеки.

Еволюціону-вала позиція Франції стосовно військових структур НАТО, яка ви-явила послідовність французького курсу на європеїзацію систем і структур забезпечення безпеки в регіоні. Ядерну зброю Франція розглядає як один із основних засобів утвердження свого сучасно-го міжнародного статусу, вважаючи її єдиним засобом запобігання війні. Водночас Париж дедалі частіше висловлюється з питань роззброєння, у тому числі і ядерного. У травні 1991 р. Франція зап-ропонувала свій план обмеження озброєнь і роззброєння, в якому, зокрема, оголошено про рішення приєднатися до Договору про не розповсюдження ядерної зброї. Наприкінці березня 1992 р. Ф. Міттеран прийняв рішення припинити ядерні випробування в Тихому океані, звернувся з листом до глав ядерних держав із про-позицією прискорити завершення переговорів про скорочення стратегічних озброєнь і припинити ядерні випробування [39, с. 958].

У сфері безпеки в розвиток ідеї лідерства Франції в Європі і ЄС з метою досягнення рівноваги, політичної стабільності та миру на всій території Європи французька пропозиція полягала в тому, що Співтовариство (ЄС) має взяти відповідальність на себе. На зустрічі ЄС на найвищому рівні 21–22 червня 1993 р. у Копенгагені французька сторона запропонувала своїм партнерам проект Пакту про стабільність у Європі. Нагадаємо, що основні положення французь-кої ідеї збігалися зі схожими ініціативами українського керівницт-ва щодо зони стабільності і безпеки у Центральній та Східній Європі, що надало змогу започаткувати діалог з Францією саме з зазначених питань. Водночас сама Франція проводила неадекватну вимогам світової безпеки ядерну політику [42, с.177].

Однією із зовнішньополітичних площин, яка непокоїла фран-цузьку сторону, було намагання України реалізовувати самостійну політику позаблокового статусу. Як наслідок, французькі парламентарі під час зустрічі з депутатами Верховної Ради України вислови-ли свою незгоду з рішенням України про неприєднання до колек-тивних сил безпеки в рамках СНД (Ташкентський договір), застерігали, що тим самим Україна ризикує стати країною-буфером між НАТО і країнами – членами Договору про колективну безпе-ку країн СНД [50, с.98].

Активізація двостороннього політичного діалогу, поглиблення економічного співробітництва, надання Україні допомоги в ліквідації ядерної зброї були в центрі уваги переговорів Президен-та України Л. Кучми з Президентом Франції Ф. Міттераном під час саміту НБСЄ в Будапешті 5-6 грудня 1994 р. Однією з форм співпраці стазо запровадження механізму двосторонніх консуль-тацій зовнішньополітичних відомств обох країн. Наступного року було досягнуто порозуміння між війсь-ковими відомствами двох країн, які уклали Угоду про співробітництво в галузі озброєння та військової техніки та Угоду про військове співробітництво, що заклали правову основу у війсь-ково-технічній галузі, зокрема в сфері підготовки кадрів, обміну інформацією, оснащення збройних сил. 1 лютого 1996 р. міністри оборони України і Франції підписали Угоду про умови військового співробітництва на терені колишньої Югославії в рамках колектив-них миротворчих сил. Розгорнули співпрацю і парламенти обох країн, спираючись на роботу комісій у закордонних справах, депутатських груп «Україна – Франція» та «Франція – Україна». Французькі громадські організації, окремі приватні особи нада-вали допомогу в організації оздоровлення і відпочинку дітей із районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Починаючи з 1990 р. до Франції виїздили щорічно майже 200 дітей. Франція розгорнула активну діяльність серед країн «Великої сімки» стосовно реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння щодо закриття Чорнобильської АЕС, а також у проведенні Кон-сультативної наради країн-донорів по Україні (1996 р.) [15, с. 3]. Країна взяла участь у роботі Міжнародного Чорнобильського дослідно-техно-логічного центру, створеного з метою поєднання та координації зу-силь міжнародного співтовариства зі всебічного вивчення проблем Чорнобиля. Разом із Німеччиною організовувала фінансову підтримку на виконання проектів, пов'язаних із забезпеченням без-пеки об'єкта «Укриття», вивчення екологічних ефектів та впливу на здоров'я людей наслідків чорнобильської катастрофи.

Військово-технічне співробітництво між