У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:–

заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;–

заборона актів репресалій, пов’язаних із застосуванням сили;–

надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;–

організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;–

організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави [7, с.49].

Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир’я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.

Хоча сучасний стан реалізації цього принципу бажав би бути кращим. Це стосується також і міжнародного становища України. Згадаймо лише вислови міністра оборони РФ про застосування сили щодо нашої держави у разі вступу її до НАТО, а також нерозв’язану проблему з кордоном між РФ і Україною та розташування на нашій території флоту іноземної держави.

Статут ООН передбачає (глава VII «Дії у відношенні погрози миру, порушень миру й актів агресії») лише два випадки правомірного застосування збройної сили: із метою самооборони (стаття 51) і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії (стаття 42).

Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тім випадку, якщо станеться збройний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі прийняття останньою заходів економічного або політичного порядку. У подібних ситуаціях, або навіть якщо в наявності загроза нападу, країна може вдатися до відповідних заходів лише при дотриманні принципу домірності [n4].

Принцип територіальної цілісності держав

Принцип територіальної цілісності держав затвердився з прийняттям Статуту ООН у 1945 році. Процес його розвитку продовжується. Саме найменування цього принципу остаточно не установилося: можна зустріти згадування як територіальної цілісності, так і територіальної недоторканності.

Заключний акт НБСЄ 1975 року містить окреме і найбільше повне формулювання принципу територіальної цілісності держав: «Держави-учасниці будуть поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць. Відповідно до цього вони будуть утримуватися від будь-яких дій, не сумісних із цілями і принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй, проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці, зокрема, від будь-яких таких дій, що представляють собою застосування сили або загрозу силою. Держави-учасниці будуть рівним чином утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної в об’єкт військової окупації, або інших прямих або непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об’єкт придбання за допомогою таких заходів або загрози їх здійснення. Ніяка окупація або придбання такого роду не буде признаватися законною» [n3].

Зміст принципу територіальної цілісності держав виходить за рамки положень про заборону використання сили або погрози силою, або перетворення території в об’єкт військової окупації, або придбання території з використанням сили або її загрози (прикладом порушення цього принципу у часасній міжанродній політиці є окупація Туреччиною частини острова-республіки Кіпр). Мова йде про будь-які дії проти територіальної цілісності або недоторканності. Наприклад, транзит будь-яких транспортних засобів через іноземну територію без дозволу територіального суверена є порушенням не тільки недоторканності кордонів, але і недоторканності державної території, оскільки саме вона використовується для транзиту. Всі природні ресурси є складовими компонентами території держави, і якщо недоторкана територія в цілому, то недоторкані і її компоненти, тобто природні ресурси в їхньому природному вигляді. Тому їхня розробка іноземними особами або державами без дозволу територіального суверена також є порушенням територіальної недоторканності [n29, с. 63].

Значення принципу територіальної цілісності держав дуже велике з погляду стабільності в міждержавних відносинах. Його призначення – захист території держави від будь-яких зазіхань.

Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів

Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів є логічним продовженням принципу територіальної цілісності держав і складає одну з найважливіших основ безпеки, насамперед, європейських держав. Фактично цей принцип закріплює непорушність державних кордонів країн Європи за підсумками Другої світової війни.

Цей принцип уперше був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року, що, зокрема, говорить, що «держави-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав у Європі, і тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони».

Тому визнання цього принципу означає також і відмову від яких-небудь територіальних домагань.

Держави-учасниці НБСЄ тим самим висловили своє визнання існуючих кордонів європейських держав. Це визнання є міжнародно-правовим, що спричиняє певні юридичні наслідки, зокрема, це визнання не можна анулювати [n10, c. 34].

Відповідно до статті 2 Конституції України «територія України в межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною». У силу свого суверенітету і, зокрема, територіального верховенства, кожна держава вправі самостійно встановлювати порядок перетинання її кордону громадянами, транспортом і вантажами (видання національного закону про державний кордон), або такий порядок установлюється за згодою заінтересованих держав з урахуванням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (міжнародний договір про правовий режим державного кордону між суміжними державами). Для забезпечення недоторканності кордонів суміжні держави укладають угоди про режим взаємного кордону. Україна має майже з усіма такими країнами угоду про режим взаємного кордону і про розвиток