ЗМІСТ

Вступ………………….............................................................................. 3

1. Теоретико – методологічні підходи до інституційної парадигми.....7

2. Концепції інституціоналізму : суть та особливості............................11

3. Еволюція інституційного підходу. Новий інституціоналізм............ 17

Висновки …………………………………………………………........... 25

Вступ

Актуальність теми. Дана тема є надзвичайно актуальною на сучасному етапі. Це зумовлено тим що, неоінституціоналізм поставив на порядок денний питання про необхідність вивчення всієї різноманітності формальних та неформальних інституційних форм політичного життя, що дозволило суттєво розширити параметри дослідження не лише політичних систем, але й політичного знання. В контексті сучасних глобалізаційних процесів, дослідження неоінституційної теорії дає змогу науковцям озброїтися новою методологією у вивченні процесів глобальної історичної інтеграції. Незважаючи на загальнонауковий інтерес до неоіституціоналізму, розробка даної проблематики залишається фрагментарною. Така роздробленість пояснюється існуванням та конкуренцією окремих цілісних парадигм (нормативний інституціоналізм, неоінституційний аналіз з позицій раціонального вибору, історичний інституціоналізм, соціальний інституціоналізм, структурний інституціоналізм, неоінституційний аналіз міжнародних відносин), в рамках яких неоінституціоналізм досліджується переважно у вузькому монодисциплінарному вимірі. Безумовно, жодна з означених версій нового інституціоналізму не забезпечує повного й вичерпного розуміння інституційної поведінки. Тому першочерговим завданням є вивчення цих напрямів, адже кожен з них відкриває свій, особливий ракурс такого широкомасштабного явища як неоінституціоналізм, і сукупно вони сприяють його кращому розумінню.

До того ж, процес інституціоналізації є також одним з найважливіших факторів політичної стабільності держави, яка в свою чергу є важливою умовою існування будь – якого суспільства.

Ступінь теоретичної розробки. Дана тема висвітлена як у вітчизняних, так і у зарубіжних дослідженнях. Так із зарубіжних вчених цією проблематикою займалися: Р. Д. Патнам, який у контексті неоінституціоналізму розглядав роль політичних інститутів в політичному житті демократичних країн; Дж. Сарторі аналізував зростання ролі політичних інститутів суспільства; Гай Петерс у праці «Інституційна теорія в політичній наці. Новий інституціоналізм» проаналізував відмінності між «старим» та «новим» інституціоналізмом, індикатори та головні напрямки неоінституціоналізму;

У російській політологічній літературі питанням неоінституціоналізму займалися: К. Завершинський (дослідження символічних матриць динаміки політичних інститутів); В. Гельман (вивчення неформальних інститутів та інституціонального будівництва); О. Зазнаєв (аналізував поняття політичного інституту та розглядав концептуальні теорії політичної науки, що вивчають цей феномен).

Серед вітчизняних вчених дану проблематику досліжували: Сергій Макєєв (розглядає підходи до інститутів у неоінституціоналізмі); Юрій Чернецький (вивчає роль інституціоналізму в розвитку соціологічної теорії); Ольга Іваненко (аналізує місце нового інституціоналізму в економічній соціології) та інші.

Наукова новизна. Запропонована робота є комплексним дослідженням проблеми еволюції інституційного підходу та виникнення теорії неоінституціоналізму. В цьому контексті сформульовано основні наукові результати виконаної роботи, які характеризуються новизною, розкривають логіку і базову концепцію даної роботи. Отримав подальший розвиток комплексний підхід до аналізу сутності основних напрямків неоінституційної теорії: новим у даному аспекті є дослідження та аналіз відмінностей між інституціоналізмом та неоінституціоналізмом, і зокрема розкрито ідею щодо шляхів раціонального подолання проблемних позицій нового інституціоналізму.

Об’єкт дослідження. Об’єктом даного дослідження є феномен інституційної та неоінституційної парадигм, і теоретико – методологічні підходи до пояснення їх сутності

Предмет дослідження. Предметом даної курсової роботи є дослідження еволюції, становлення та розвитку інституційної підходу та неоінституційної теорії.

Мета роботи. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналітичної систематизації наявного матеріалу провести всебічний та об’єктивний аналіз еволюції і тенденцій становлення інституційного підходу та нового інституціоналізму, складення їх раціонально – логічної оцінки.

Досягнення мети дослідження базується на реалізації наступних дослідницьких завдань:

розкрити процес становлення інституційної парадигми;

проаналізувати дискусійні аспекти потрактування політичних інститутів;

дослідити різні підходи щодо сутності природи інститутів в інституційній теорії;

окреслити еволюцію інституційного підходу;

розкрити явище неоінституціоналізму, як сукупність взаємодоповнюючих теоретичних підходів;

виявити відмінності у поглядах прихильників різних напрямків неоінституціоналізму;

з’ясувати особливості поняття «інститут», виходячи з вимог нового інституціоналізму;

8) виокремити індикатори, які окреслюють самостійність теорії;

9) визначити спільні та відмінні риси інституціоналізму та неоінституціоналізму.

Методологічна основа. Методологічним підґрунтям дослідження стало застосування принципу науково – історичного дослідження, а саме: принцип історизму, наукової об’єктивності, всебічності, конкретизації, систематизації та принцип послідовності і логічності викладу.

Застосування цих принципів потребує звернення до певних методів, які умовно можна поділити на три групи:

загально – наукові (логічний, аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, конкретизації);

спеціально – історичних (порівняльно – історичний, хронології, періодизації);

Практичне застосування. Результати дослідження даної проблематики можуть бути використані для більш комплексного підходу щодо вивчення вищезгаданих феноменів.

Структура роботи. Зміст, мета і завдання дослідження зумовили таку структуру: вступ, 3 розділи, висновки і список використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок.

РОЗДІЛ І. Теоретико – методологічні підходи до інституційної парадигми.

Політичний інститут – категорія, що існує з моменту виникнення політології. За словами К. фон Байме, інституціоналізм є «дідусем політичної науки».Багатовимірний аналіз політичних інститутів- це один із головних напрямків сучасної політології. Разом з тим, питання про суспільну необхідність таких інститутів було поставлене ще багато століть тому назад, коли люди, що жили разом, на одній території і в силу самої людської природи, схильні до суперечок, зрозуміли, що для безконфліктного вирішення протиріч між ними потрібні обов’язкові для всіх, ті чи інші форми суспільного порядку, тому що це закладено в їх колективних інтересах. Так і виникли політичні інститути.

До проблеми політичних інститутів дуже давно звернулися і політичні мислителі. Перш за все їх цікавило питання про співвідношення сутнісного (субстанціонального) змісту політики, що, з однієї сторони було пов’язано з спілкуванням людей щодо влади, а з іншої – з інституціональними формами політики, за якими безпосередньо і стоять інститути.

Так, наприклад, М. Вебер визначив, що держава як «чистий» інститут – це сукупність людей, поведінка яких заснована на раціональних