Вебера можна рівноцінно віднести як і до представників історичної школи, так і до представників інституціоналізму . Капіталім, по Веберу, це не просто прагнення до наживи, це професійна праця для отримання прибутку на основі мирного обміну, це співвідношення затрат і результатів. Дух капіталізму передбачає раціональне і систематичне прагнення до отримання законного прибутку.

Французькі політологи М. Прело, ж, Бюрдо і М. Дюверже, слідуючи Дюркгейму виокремили два компонента змісту політичного інституту: по-перше, як ідеальної моделі самої системи політичних відносин; по-друге, як власне організаційних структур, що виникають в колективній політичній практиці. [9, c.25]

Інституціоналізм як самостійна теорія почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова “institutio” (звичай, настанова) і близького до нього “інститут” (зовнішнє втілення “інституцій”, закріплення їх у вигляді законів).Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми. Їх тлумачення є досить широким і не надто чітким. Представник інституціоналізму і автор терміна “інституціоналізм” У. Гамільтон писав: “Інститути — це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народувіт звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів”. Як правило, “інститути” визначають як форму прояву “інституцій”.Так, “економічні інститути” — приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням “інституцій”, тобто навичок, звичаїв Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку. [8, c.66]

Інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної школи граничної корисності інституціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання.

Інституціоналізм своїм корінням сягає Німецької історичну школу. Інститут у межах старого інституціоналізму постає як соціально – культурний феномен та підкреслює ознаку звичності, сталості і розповсюдженості образу мислення.

З такого визначення випливало вкрай широке і розпливчасте трактування інституту. За це старий інституціоналізм піддавався критиці, як з боку неокласиків, так і представників нового інституціоналізму, які обвинувачували його у невизначеності предмета дослідження та надлишковій міждисциплінарності. За словами Р. Коуза «американські інституціоналісти були не теоретиками, а антитеоретиками… не маючи ніякої теорії, вони не змогли запропонувати нічого, окрім груди зібраного матеріалу, очікуваного на теоретичне осмислення або віддання вогню»

Критика навколо інституціональної теорії завжди велася гостро. Так О. Петерсен вважав, що інституціоналізм в жодному своєму прояві, так і не зміг відповісти на питання: ”що ж таке інститут, як рушійне і вихідне положення інституціоналізму”.

Інший Зарубіжний вчений Х. Кеман наполягає на тому, що взагалі не існувало систематизованої теорії інститутів: « Інституціоналізму як академічному підходу в сутності Загрожує пояснювальний еклектизм: занадто багато різних визначень, занадто багато різноманітних характеристик, і занадто багато концепцій, які часто створються штучно».

Також Х. Кеман в одній із своїх недавніх робіт виразився про те що, інституціоналізм не в змозі дати адекватне пояснення процесам інституційних змін та інституціоналізації. [3, c.429]

Отже виходить, що інституційна парадигма залишили широке поле для дослідження феномену інституту.

Але чи зможе новий інституціоналізм відповісти на нього?

РОЗДІЛ ІІ. Концепції інституціоналізму: Суть та особливості.

У процесі свого розвитку інституціоналізм сформувався у двох напрямках: ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

У рамках раннього інституціоналізму склались три основні на-прями:

1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпі-ричний (кон'юнктурно-статистичний).

Соціально-психологічний Інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929). Син норвезького селянина-емігранта, Веблен здобув ступінь доктора наук в Иєльському університеті, підготувавши ди-сертацію про етику Канта. 1899 року Веблен опублікував свою пер-шу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші.

У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму.

Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предме-та економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвит-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Саме з цих пози-цій він критикує утилітаристів і особливо засновника утилітаризму І. Бентама, який усі суспільні відносини розглядав з погляду їхньої корисності, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналіс-тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та-ку, що є результатом спостережень за людською діяльністю.

Веблен ставить завдання — розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів,