Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної цінності.

«Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «ре-гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характерис-тики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному су-спільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталіс-тичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими ка-піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Коммонс визнавав неминучість конфліктів у сфері трудових від-носин. Марксистському вченню про класову боротьбу він протиста-вив теорію «соціального конфлікту». Соціальні конфлікти не мають антагоністичного характеру. Уся проблема полягає лише в тім, щоб опрацювати задовільні правила регламентації. Велику роль у цій справі він відводив профспілкам, які мають забезпечувати «загальні інтереси», а не підривати капіталістичну систему.

Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправ-ді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—194 8)2 Мітчелл — учень Веблена став творцем но-вого емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказь-кий університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше — Веблен і Дж. Дьюї. Дьюї пропагував прагматизм і широкий, усебічний підхід до соціальних проблем. Він вірив у можливість конструктивного вирішення будь-яких конфліктів.

Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зо-крема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучас-ності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань. [1, c.236]

У своїх працях економічні цикли Мітчелл характеризує як послідовну зміну піднесень і спадів виробництва, котрі періодично повторюються. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні коливання кон'юнктури — ділові цикли. У своїх працях Мітчелл дає детальний аналіз економіч-ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного піднесення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін заробітної плати, процентних ставок, грошового обігу, банківських операцій тощо. Основну увагу він звертає на категорію прибутку.

Факторами впливу на економіку він вважає фінанси, грошовий обіг, кредит тощо. Він прихильник державного регулювання економіки. Одним із важливих методів регулювання, за Мітчелом, є планування. З допомогою планування він сподівався вирішити складні економічні й соціальні проблеми суспільства.

РОЗДІЛ ІІІ. Еволюція інституційного підходу. Новий інституціоналізм.

З 1980-х р. відбувається концептуальне оформлення нового інституціоналізму, як провідного теоретико – методологічного напрямку сучасної політичної науки. Дж. Марч і Й. Ольсен були першими, хто виступив за відродження іституціоналбного підходу, опублікувавши в 1984р. статтю під назвою «Новий інституціоналізм: організаційні фактори в політичному житті». Слідом за ними П. Аванс, Д. Рушмеєр і Т. Скокпол закликали до використання в політології аналізу, в центрі якого знаходяться інститути, опублікувавши книгу з характерною назвою « Повернення держави». Сьогоднішній стан політичної науки можна сміливо назвати «інституціональним бумом», адже спостерігається колосальний інтерес до інституту, який супроводжується переосмисленням змісту цієї категорії. На важливість проблематики вказує Б. Ротстайн: «… основною проблемою політичної науки є специфічні характеристики політичних інститутів в реальному світі у всій їх різноманітності» [11, c.50]

Перш за все, інститут розуміється як: 1) установка, норма, загально прийняте правило поведінки; 2) організація, асоціація, обєднання людей.

Трактування інституту як норми сьогодні домінує. Класичним стало визначення Нобелівського лауреата Д. Норта: «Інститути – це правила гри в суспільстві, чи виражаючись більш формально, це створені людиною рамки обмеження, які організовують взаємовідносини людей». Це визначення перекликається з трактуванням Т. Парсонса: «інститути – всезагальні моделі норм, які окреслюють категорії поведінки в соціальних відносинах, та у взаємодії один з одним». [4, c.137]

Дж. Роулз говорить про те, що політичні інститути неможливо зрозуміти, якщо їх нормативні основи залишаються незаповненими. Є. Остром пропонує визначати інститут як «набір діючих правил, які використовуються для того щоб визначити, хто може приймати рішення, які актори дозволені чи обмежені, яким процедурам потрібно слідувати». [15, c.126]

В трактуванні інституту потрібно підкреслити те, що це реалізована в повсякденній практиці норма поведінки, ставша типовою. Справедливо про це пише Гамільтон: інститут означає вихідний спосіб дії, який основоположний в традиціях будь – якого народу.

Існує також за термінологією Ж.-Є. Лейна і С. Єрсона широка і вузька інтерпретація інституту. У вузькому значенні інститути являють собою правила, існуючі у формі норм, які розглядаються як варіанти свідомого вибору акторів. Якщо інститути змінюються, поведінка людей також може змінитися, хоча їх інтереси залишаються незмінними. У широкому значенні, інститут це не лише норми, в нього можуть включатися елементи практики (процедури, звичаї, стратегії, переконання, моральні норми і культура.

А. Лейпхарт ттакож включає практику в зміст інституту, визначаючи його як формальні і неформальні правила практики, які використовуються для того, щоб перетворити наміри людей в суспільну політику.[2, c.48]

Одною із дискусійних тем в інституціоналізмі є включення неформальних правил в поняття соціального інституту. Якщо обмежити визначення інституту формальними нормами, зявляється ризик не взяти до уваги багато чисельні, які існують в любій політичній організації, неформальні правила, які детермінують політичну поведінку. Д Норт пише: «Мене цікавлять і формальні обмеження – такі, як правила, придумані людьми, і неформальні обмеження – такі як загальноприйняті умовності. Інститути можуть бути продуктом свідомого людського задуму – як , наприклад, Конституція США, чи