Підсумовуючи все вищесказане варто зазначити, що культурні та освітні (особливо, взаєм-не вивчення мов) зв'язки між Україною і Францією посилюються, зміцнюються і будуть, без-перечно, зростати і надалі, як і туристичні обміни та різного роду контакти на неурядовому рівні, чому сприятимуть традиційна приязнь українців до французького народу і велика повага до його внеску в скарбницю світової культури. Не можна обминути також професійні обміни, зв'язки по церковній лінії, активні спортивні контакти.

Міністерство культури у Франції значно впливає на формування культурної політики у співпраці з українською стороною, зокрема. У Франції, як і в Україні, на міністерство покладено обов’язки щодо збереження пам’яток – у Франції їх дуже багато. Крім того, величезна кількість закладів, які міністерство культури зобов’язане утримувати, –Лувр, «Гранд-опера», Центр Помпіду тощо. А крім того, величезна кількість фестивалів – як усесвітньо відомих, так і місцевого значення, які теж підтримує держава. З моменту заснування міністерства культури Андре Мальро існує політика підтримки сучасного мистецтва й освіти. Крім прямого виділення коштів колективам, які цим займаються, створено регіональні фонди сучасного мистецтва, що купують картини у художників і тим самим дають їм кошти для прожиття[11, с.16]. Ще один пріоритет – популяризація французької культури за кордоном. Ця робота покладається здебільшого на міністерство закордонних справ. З цією метою створено організацію АФА. Наприклад, усі колективи, котрі відвідали Україну в рамках «Французької весни», приїхали за підтримки саме цієї організації.

Серед інших акцій «Французької весни» відбулася презентація наукового збірника французькою мовою, присвяченого українській етнографії. А у Франції до України існує постійний і непідробний інтерес. Звісно, коли Україна тільки стала незалежною, деякі французи усвідомили, що на карті виникла нова держава. А зробивши це відкриття, вони, що цілком зрозуміло, зацікавилися. Останніми роками сталося багато змін – французи і українці почали їздити одне до одного, обмінюватися інформацією, і тепер французи знають, що Україна має глибоке коріння, велику історію. І розширення Європейського Союзу, що його в Україні багато хто сприймає як негативне явище, ми розцінюємо позитивно[58]. Адже Україна тепер стала нашим безпосереднім сусідом, і це відкриває нові обрії для співробітництва. Вихід українського номера журналу «Етнографія у Франції» – це один із кроків у цьому напрямі. Інтерес французів до України я, наприклад, можу проілюструвати серією радіопередач, присвячених українській народній музиці, що вийшли у квітні на найбільшому французькому радіоканалі «Франс культюр». Крім того, недавно у Франції експонувалася виставка української народної творчості, показана перед тим в Українському домі. Час від часу відбуваються виставки скіфського золота. Францію відвідують українські артисти – театр Андрія Жолдака, що його регулярно запрошують на фестиваль у Греноблі, хорова капела «Думка», Симфонічний оркестр Національної філармонії під керівництвом Миколи Дядюри. Син знаменитого українського композитора Івана Карабиця – Кирило Карабиць – працює заступником головного диригента найбільшого симфонічного колективу – оркестру Радіо Франції[57].

Останнім часом в Україні з’явилося дуже багато французької літератури, перекладеної українською мовою. Та на жаль, сучасна українська література мало відома у Франції. Можна назвати тільки одне ім’я — Андрій Курков. Його дуже багато перекладають, він у Франції досить відомий. Що ж стосується україномовної літератури, то крім Юрія Андруховича, мабуть, нікого більше не можна назвати, що в свою чергу єне