Висновки

Французько-українські відносини на сучасному етапі розвитку проходять у досить сприятливому напрямку для обох країн. Безумовно, Франція залишається однією з найбагатших країн світу, яка забезпечує один із найвищих рівнів соціального захисту населення і володіє могутнім потенціалом внутрішнього розвитку та зовнішньоекономічної експансії. Водночас, враховуючи стаг-націю виробничого та індивідуального споживання, загострення соціально-економічних проблем, країна підвищує рівень прагма-тизму: стимулюванням здебільшого тих зовнішніх інвестицій, які сприятимуть створенню нових робочих місць у самій Франції та безпосередній активізації на цій основі власних підприємств (навіть за межами колишньої метрополії); наданням іншим країнам товар-них кредитів під закупівлю французької продукції; обмеженням чи зменшенням надання грантів під конкретні програми і стабілі-зацією внеску Франції в європейські та світові фінансові ор-ганізації.

У процесі розширення співробітництва з Україною Франція щоразу висувала нові вимоги, серед яких — обов'язкове закриття ЧАЕС і прискорення економічних реформ. Франція до-сить обережно сприймає заяви України на членство в ЄС, намага-ючись довести віддаленість перспективи і поступовість реалізації цього рішення. Крім того, вона надає Україні обмежену фінансову і технічну допомогу: розвиваються лише ті напрями, які вигідні тільки французькій стороні. Однак попри всі зазначені пересторо-ги, Франція й надалі лишається привабливим українським партне-ром з огляду на її стрижневу роль у євроінтеграційному процесі.

У віддаленій перспективі Франція спроможна стати важливим для України партнером у Європі, передусім у політичному плані. Цьо-му могли б сприяти традиційна французька дистанційованість від США, своєрідність культури і близькість історико-психологічних стереотипів. Водночас про суттєві економічні відносини навряд чи можна було сподіватися у майбутньому. Проблема полягає в тому, що Франція і Україна є потенційними конкурентами у своїх най-розвинутіших галузях. Йдеться про виробництво зброї, аграрний сектор з акцентом на зернові, олійні культури, цукровий буряк; про гірничорудну промисловість, у тому числі залізні, уранові руди, вугілля, а також про туристично-рекреаційний комплекс.

Україні ж належало б утвердитися у стратегічному виборі як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, подолати еконо-мічну кризу і, не втрачаючи своєї іден-тичності, увійти в європейський цивілізаційний простір, поступово інтегру-ючись в європейські та євроатлантичні структури. У цьому не завадило б спри-яння Франції. Якщо Україна вирішить завдан-ня євроатлантичної інтеграції, як вважають більшість провідних політиків і дипломатичних діячів Франції, - вона впора-ється з пострадянським минулим. Адже саме євроатлантична інтегра-ція сьогодні є інтегральною части-ною всієї політики України.

Стратегічною лінією зовнішньої політики України є входження до європейських і європейсько-атлантичних структур, і вона сподівається на сприяння у цьому процесі Франції. І зовсім не з «гуманітарних» мотивів, а виходячи із власних інтересів, бо Франція, як велика держава світу і провідна держава Європи має дбати про посилення потенціалу саме Європи, а не Америки або Євразії. Логічно, вона мала б підтримати Україну у її прагненні знову увійти в коло євро-пейської сім'ї народів. Потенціал України, хай на сьогодні вона переживає кризу, її геостратегічне положення роблять її важливим елементом створюваної нині європейської структури, який підсилює її в економічному, політичному і духовному плані.

Розглядаючи питання про перспекти-ви українсько-французьких відносин, слід пам'ятати, що у світовій політиці ніщо не стоїть на одному місці, постійно відбуваються зміни, повсякчас країнам доводиться прилаштовуватися до нових обставин. Сьогодні є підстави вважати, що зміни у світі носитимуть знак «плюс», а конфлікти, протистояння, відчуженість відійдуть у минуле. Так чи інакше, глобалізація світових процесів змушує всі країни думати про співпрацю з інши-ми, шукати шляхи найефективнішого подолання суперечності і побудови нових міжнародних відносин - мирних, взаємо-вигідних, спрямованих на благо громадян.

Маємо всі підстави стверджувати, що напрацювання в галузі політичних, економічних, куль-турних взаємин, які маємо сьогодні, дають можливість піднести наші відносини з Францією на вищий щабель, що без-перечно сприятиме й побудові нової, без штучного розділення, Європи – заможної и демократичної, в якій кожен народ почував би себе в безпеці.

Список використаних джерел і літератури:

І. Джерела:

Закон України про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Францією//Україна на міжнародній арені: Збірник док. і мат. 1991-1995. –Кн. 2. – К. – 1998. – с. 468.

Закон України Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Французької республіки про взаємне сприяння та взаємний захист інвестицій//Україна на міжнародній арені: Збірник док. і мат. 1991-1995. –Кн. 2. – К. – 1998. – с. 419.

Постанова ВРУ Про ратифікацію договору між Україною і Французькою Республікою про взаєморозуміння і співробітництво//Україна на міжнародній арені: Збірник док. і мат. 1991-1995. –Кн. 2. – К. – 1998. – с. 373.

Угода про культурне, наукове і технічне співробітництво між Україною і Францією (жовтень 1995 р.) //Україна на міжнародній арені: Збірник док. і мат. 1991-1995. –Кн. 2. – К. – 1998. – с. 389.

ІІ. Монографії та статті:

Барицький П. П. Франція про Україну в минулому і теперішньому часі//Історія України. – 2000. – № 5. – с. 6-8.

Біляцький С. Хохлюк А. На роботу за кордон//Політика і час. – 2001. – № 4. – с. 3-8.

Боденчук В. Вчасно з’їздити в Париж/Нотатки підсумків візиту Л. Кучми в Париж)//Молодь України. – 1997. –4 лютого. – с. 1, 3.

Веселовський А. Зовнішня політика України: стратегічні оцінки та пріоритети//Політика і час. – 2007. – № 7. – с. 8-10.

Відянський С. В. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006)//УІЖ. – 2006. – № 4. – с. 32-51.

Вітошинська О. Україна в музеї Бальзака в Парижі//Всесвіт. – 1994. – № 5.