В цей же час – 17 вересня 1992 р. Постановою Верховної Ради України було ратифіковано договір про співробітництво між Україною і Францією від 16 червня 1992 р.[2, с. 373]

Договір створив засади для подальшої розбудови політичного, економічно-і гуманітарного співробітництва двох країн. Договірно-правова база поповнилася також міжурядовим Протоколом про співро-бітництво у фінансовій сфері, Угодою про співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту, Угодою про заохочення і за хист інвестицій, домовленостя-ми в галузі автотранспортних пе-ревезень. Переговори Л. Кравчука з прем'єр-міністром Фран-ції торкалися питань інвестицій французького капіталу в українську економіку, конвертованості української валюти, підготовки кадрів для ринкової економіки, безпеки атомних електростанцій[57].

З 1993 р. Україна вперше в історії була представлена посольством у Французькій Республіці, яке очолив надзвичайний і повноважний посол України у Франції – Юрій Кочубей. В цей час активізувалося і співробітництво військових. Україна і Франція спільними зусиллями підтримують акції ООН в колишнім Югославії. Ми навіть користуємось послугами фран-цузької пошти для передачі кореспонденції нашим військовослужбовцям у Югославію.

Розширенню співробітництва у військовій галузі сприяв візит до Франції делегації Міністерства оборони України. Серед пріоритетних напрямів двостороннього спів-робітництва сторони виокре-мили «побудову мирної Євро-пи, що спирається на принципи солідарності». У французькій сто-лиці було відкрито Центр міжнародної торгівлі України з метою оз-найомлення французьких партнерів із професіоналізмом українсь-ких спеціалістів, високою конкурентоспроможністю української продукції тощо. Ці перші контакти заклали своєрідний фундамент у подальшу співпрацю країн. Французькі засоби масової інформації заговорили про Україну, її позицію з питань подальшого розвитку відносин з державами колишнього СРСР, міжнародної політики, питань роззброєння і ядерної зброї, створення власних збройних сил. Особливу увагу французька сторона надавала факту підписан-ня Україною Паризької хартії для нової Європи (НБСЄ), що відбу-лося-під час згаданого візиту Президента України до Франції[42, с.2].

Слід зазначити, що офіційний Париж досить стримано сприйняв результати Мінської зустрічі глав Білорусі, Росії та України, які прийняли остаточне рішення про припинення існування СРСР і створення СНД. Тодішній Президент Франції Ф. Міттеран зазна-чав, що пропозиції трьох лідерів про створення нового співтовари-ства викликають певний інтерес. Основними проблемами, які не-покоїли французьку сторону, були ядерна зброя і надійний конт-роль за нею, можливість переростання суперечок навколо "розпа-ду" Союзу в локальні збройні конфлікти. У цей складний період спостерігалося певне напруження у двосторонніх контактах, що унеможливлювало розбудову двосторонніх відносин. Невипадковою була січнева 1992 р. поїздка міністра закордонних справ Франції до чотирьох ядерних держав СНД, який на місці. Найбільший інтерес і увага приділялися Україні й Росії, їхнім відносинам[16, с. 6]. І хоча представники ділових кіл відзначали потенційну привабливість України (її географічне положення, ринкові можли-вості, аграрний, металургійний та оборонний сектори промисло-вості, порівняно кваліфіковану робочу силу), та все ж висловлюва-ли сумніви щодо доцільності розвитку широких відносин з нею че-рез нестабільність простору СНД, нерозуміння процесів, що відбу-валися, неспроможність прогнозувати їхній подальший розвиток. У ситуації, що склалася, Франція у своїх відносинах з країнами СНД віддала перевагу Росії як спадкоємниці СРСР (опосередковано це виявилось у лютому 1992 р. підписанням Договору між Росією і Францією, інших документів, візитом до Франції Президента Росії Б.Єльцина)[24, с.215]. Отже, Франція серед країн СНД орієнтуєнтувалася на Росію. Україна, в якій не було помічено серйозних ринкових перет-ворень, не викликала у Франції значного інтересу. Хоча французь-кий Президент привітав рішення, прийняті Києвом у сфері ядерної зброї і роззброєння, а також намір України стати без'ядерною дер-жавою, французька преса з цього приводу писала, що домінантні позиції в СНД посідає Москва. Французька сторона виявляла особ-ливе занепокоєння станом і перспективами українсько-російських відносин, долею Чорноморського флоту, з постійною увагою сте-жила за перебігом переговорів лідерів двох держав. І це зрозуміло, адже Франція, яка входить у п'ятірку найбільших держав Заходу, має третій за розміром потенціал ядерних озброєнь у світі.

У ситуації, що склалася із намаганням України набути статусу неядерної держави, було досить важливим отримати ядерні гарантії від Франції, що врешті-решт, після приєднання України до Дого-вору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у грудні 1994 р., було досягнуто (поряд із отриманням ядерних гарантій від Росії, США, Великої Британії і Китаю) у формі Декларації гарантій національної безпеки України[28, с. 14]. Варто наголосити, що саме завдяки Франції питання про ЧАЕС увійшло на порядок денний засідань «Великої сімки», власне Франція підтримала укладення Хартії Україна-НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна-ЄС, сприяла позитивному вирішенню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до РЄ.

Сформована на початку 60-х років Президентом Ш. де Голлем французька зовнішньополітична концепція зберігає і сьогодні свою актуальність. В її основі – забезпечення Франції можливості про-ведення активної самостійної зовнішньої політики. Президент по-боювався втягування країни в ядерний конфлікт, який міг би