Пріоритетний напрям міжнародної діяльності Парижа – євро-пейський. Франція послідовно виступає за створення сильного західноєвропейського полюсу сили на противагу американському і японському. Французи за підтримки Німеччини форсували проце-си європейської інтеграції, що привело до створення сучасного Європейського Союзу. Водночас Париж сприяє поступальному процесові ОБСЄ, в якій бачить поряд із ЄС одну з основних опор формування нової архітектури європейської безпеки. Еволюціону-вала позиція Франції стосовно військових структур НАТО. яка ви-явила послідовність французького курсу на європеїзацію систем і структур забезпечення безпеки в регіоні. Ядерну зброю Франція розглядає як один із основних засобів утвердження свого сучасно-го міжнародного статусу, вважаючи її єдиним засобом запобігання війні. Водночас Париж дедалі частіше висловлюється з питань роззброєння, у тому числі і ядерного. У травні 1991 р. Франція зап-ропонувала свій план обмеження озброєнь і роззброєння, в якому, зокрема, оголошено про рішення приєднатися до Договору про не розповсюдження ядерної зброї. Наприкінці березня 1992 р. Ф. Міттеран прийняв рішення припинити ядерні випробування в Тихому океані, звернувся з листом до глав ядерних держав із про-позицією прискорити завершення переговорів про скорочення стратегічних озброєнь і припинити ядерні випробування[38, с. 958].

У сфері безпеки в розвиток ідеї лідерства Франції в Європі і ЄС з метою досягнення рівноваги, політичної стабільності та миру на всій території Європи французька пропозиція полягала в тому, що Співтовариство (ЄС) має взяти відповідальність на себе. На зустрічі ЄС на найвищому рівні 21–22 червня 1993 р. у Копенгагені французька сторона запропонувала своїм партнерам проект Пакту про стабільність у Європі. Нагадаємо, що основні положення французь-кої ідеї збігалися зі схожими ініціативами українського керівницт-ва щодо зони стабільності і безпеки у Центральній та Східній Європі, що надало змогу започаткувати діалог з Францією саме з зазначених питань. Водночас сама Франція проводила неадекватну вимогам світової безпеки ядерну політику[41, с.177].

Однією із зовнішньополітичних площин, яка непокоїла фран-цузьку сторону, було намагання України реалізовувати самостійну політику позаблокового статусу. Як наслідок, французькі парламентарі під час зустрічі з депутатами Верховної Ради України вислови-ли свою незгоду з рішенням України про неприєднання до колек-тивних сил безпеки в рамках СНД (Ташкентський договір), застерігали, що тим самим Україна ризикує стати країною-буфером між НАТО і країнами – членами Договору про колективну безпе-ку країн СНД[49, с.98].

Активізація двостороннього політичного діалогу, поглиблення економічного співробітництва, надання Україні допомоги в ліквідації ядерної зброї були в центрі уваги переговорів Президен-та України Л. Кучми з Президентом Франції Ф. Міттераном під час саміту НБСЄ в Будапешті 5–6 грудня 1994 р. Однією з форм співпраці стазо запровадження механізму двосторонніх консуль-тацій зовнішньополітичних відомств обох країн.. Наступного року було досягнуто порозуміння між війсь-ковими відомствами двох країн, які уклали Угоду про співробітництво в галузі озброєння та військової техніки та Угоду про військове співробітництво, що заклали правову основу у війсь-ково-технічній галузі, зокрема в сфері підготовки кадрів, обміну інформацією, оснащення збройних сил. 1 лютого 1996 р. міністри оборони України і Франції підписали Угоду про умови військового співробітництва на терені колишньої Югославії в рамках колектив-них миротворчих сил. Розгорнули співпрацю і парламенти обох країн, спираючись на роботу комісій у закордонних справах, депутатських груп «Україна – Франція» та «Франція – Україна». Французькі громадські організації, окремі приватні особи нада-вали допомогу в організації оздоровлення і відпочинку дітей із районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Починаючи з 1990 р. до Франції виїздили щорічно майже 200 дітей. Франція розгорнула активну діяльність серед країн «Великої сімки» стосовно реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння щодо закриття Чорнобильської АЕС, а також у проведенні Кон-сультативної наради країн-донорів по Україні (1996)[15, с. 3]. Країна взяла участь у роботі Міжнародного Чорнобильського дослідно-техно-логічного центру, створеного з метою поєднання та координації зу-силь міжнародного співтовариства зі всебічного вивчення проблем Чорнобиля. Разом із Німеччиною організовувала фінансову підтримку на виконання проектів, пов'язаних із забезпеченням без-пеки об'єкта «Укриття», вивчення екологічних ефектів та впливу на здоров'я людей наслідків чорнобильської катастрофи.

Військово-технічне співробітництво між Україною і Францією активізувалося внаслідок зустрічі міністра оборони Франції Ш.Мійона, який відвідав Україну 14-15 лютого 1996 р., і зустрівся з Міністром оборони України О.І.Кузьмуком. Він у свою чергу відвідав Францію 23-24 квітня 1998 р. Україну також відвідували державні секретарі з питань оборони Франції (у лютому 1992 – Ж.Меллік та травні 2000 р. - Ж.П.Массере); обмінялися візитами начальники генеральних штабів Збройних Сил (травень 1999, вересень 2000, травень 2002 рр.)[19, с.30]. Яскравим прикладом військового співробітництва стали спільні військові навчання «Широкий Лан-2002» під керівництвом начальників генштабів ЗС обох країн (травень-червень 2002 р.) за участю 40 французьких танків «Леклер», проведенні в рамках програми «Партнерство заради миру».

Конструктивно працюють Міждержавна комісія в галузі озброєння та військової техніки (останнє, 6-е засідання відбулося в жовтні 2002 р. у Парижі, 7-е – у жовтні 2003 р. в Києві) та Змішана комісія з питань військового співробітництва (її 8-е засідання мало місце в Парижі у квітні 2002 р., 9-е відбулося в Києві 24-25 квітня 2003 р.). Провідні українські підприємства щороку беруть участь у Міжнародному авіакосмічному салоні в Бурже[27, с. 153].

12 липня 1996 р. в Парижі відбулися політичні консультації між зовнішньополітичними відомствами двох країн. Українську делегацію очолював заступник міністра К.І.Грищенко. Були проведені переговори з генеральним секретарем МЗС