Водночас, слід зазначити, що протягом 2000-х років на Україні були створені інституційно-організаційні та політичні засади інтеграції України до НАТО і ЄС Все це відбувалося на шляху чіткого узгодженння та співпраці з відповідними структурами НАТО. [49, C. 76]

Поряд із зміцненням провідної ролі структур НАТО в системі безпеки західного світу помітна тенденція до розширення сфери європейських стратегічних інтересів у східному та південному напрямках. У перспективі це означатиме формування орієнтованого на Європу геоекономічного простору з відповідним включенням проміжних держав до сфери стратегічних Європейських інтересів. Цілком закономірно, що у межах такої моделі майбутнього Європи буде місце і для України. [49, С. 77]

НАТО співпрацює з різнимми європейськими організаціями, насамперед з ОБСЄ, зосереджуючи увагу на проблемах поперпедження та врегуювання конфліктів шляхом переговорів. На цьому тлі євроатлантична інтеграція України поставала як багтовимірний процес, що передбачала ефективну взаємодію з основними європейськими структурами безпеки. Фундамент цієї взаємодії був закладений саме в досліджений період, були створені деякі інструменти для її реалізації.

Повноправне членство в Альянсі безпосередньо відповідає національним інтересам України, оскільки політична вага і військова міць НАТО можуть забезпечити її незалежність і територіальну цілісність краще, ніж непевний статус так званої «позаблоковості». Однак шлях до членства в НАТОє складним і тернистим. Процес євроатлантичної інтеграції України був логічним продовженням її стратегічного курсу на утвердження в суспільстві принципів демократії. прагнення України бути визнаною європейською державою грунтувалося на спільному із західним світом розумінні та бачаенні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають приорітетними національними інтересами України, які визначено ще на початку її утворення як незалежної держави. У зовнішньополітичному вимірі курс на євроатлантичну інтеграцію був закладений в Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року [53, С. 21] та інших нормативних актах президента України та Уряду України.

8 липня 2002 року указом Президента України введено в дію рішення Ради націонаціональної Кабінет Міністрів України від 17 липня 2003 р. схвалив і підписав постанову «Про схвалення і подання на ратифікацію Верховною Радою України Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил

НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України». Заявлений у цьому документі стратегічний курс на вступ нашої країни до НАТО чітко підтверджувавсповідування Україною євроатлантичних цінностеий. це історичне рішення виходило з тієї головної обставини, що необхідність ефективної раелізації життєво важливих національних інтересів нашої держави в сучасних умовах робить дальше її перебування у статусі невизначеності щодо ключової регіональної структури колективної безпеки неможливим , оскільки фактично може звести країну у стан відносної безпекової ізоляції з усіма наслідками для її розвитку і добробуту [54, С. 12].

З огляду на нові загрози, що постали перед людством, Україна не могла залишитися осторонь розвитку глобаотних процесів. Тенденції світового та регіонального розвитку свідчили про недоцільність для України залишитися в осторонь інтеграційних безпекових процесів, зокрема таких регіональних структур, як Північноатлантичний альянс. Нвіть наймогутніші держви світу змушені сьогодні формувати коаліції для протистояння новим загрозам у сфері безпеки. Відповідь на виклики часу полягають у тіснішому обєднанні демократичних держав на основі спільних цінностей. Активізація євроалантичного вектора української зовнішньої політики відповідала довгостроковим інтересам нашого суспільства у сфері безпеки та оборони, була закономірним продовженням плідної та взаємигідної співпраці України з євроатлантичними структурами. [49, С. 79]

Постійна модернізація механізму співпраці України і НАТО, що характерезувола відносини з НАТО останні роки, значною мірою зумовлена тим, що проблема постання нових викликів безпеці потребувала адекватної відповіді. Віджносини України з НАТОможуть розглядатися як найбільш продуктивні з тих, що їх має Україна з усіма іншими міжнародними організаціями світу. На початку лютого 1994 року Україна першою з держав СНД, підписала Рамковий документ, ініційований НАТО Програми «Партнерствр заради миру» (ПЗМ). У береезні 1994 року були запосатковані безпосередні консультації України з НАТО за формулою «16+1», тематика яких доповнювала й розвивала принципи взаємодії Києва й Брюселя. Ці принципи плягали у визнанні НАТО територіальної цілісності й недоторканності кордонів України, підтримці демократичного шляху розвитку України, безядерного статусу нашої держави. Співробітництво в рамках програми ПЗМ передбачало низку цілей: створення умов для входження України у загальноєвропейську систему безпеки; забезпечення демократичного контролю над збройними силами; спряння відкритості у пануванні національної оборони та формування військового бюджету; підтримання здатності та готовності, в межах Конституції, використання досвіду держав-членів НАТО та держав-партнерів у реформуванні та будівництві сучасних Збройних Сил. Цією ж програмою було започтковано й проведення регулярних військових навчань держав НАТО на території України та військових навчань за межами України, в яких брали участь українські підрозділи. [49, С. 80]

Стосовно останнього пукту пор співпрацю, то питання взаємодії і обміну досвіду між військовими держав-членівта держав-партнерів НАТО з українськими військовими є необхідним. Адже для ефективної співпраці і вирішення спильних завдань та проблем потрібно проводити навчання для порозуміння між військовими. Так на території України на Яворівському полігоні і в акваторії Чорного моря