Самопрезентація політичного лідера як комплексна психологічна проблема

1.1. Психологічна характеристика феномену самопрезентації

Інтерес соціальних психологів до вивчення феномену самопрезентації є сталим і має під собою об’єктивне підґрунтя. Але якщо в західній соціальній психології термін “самопрезентація” є на слуху, то у вітчизняній – він трошки призабутий. Спостерігається й такий цікавий факт: термін “самопрезентація” мало використовується нашими науковцями, більш уживаними стали такі терміни, як “імідж”, “самореклама”, “публічна поведінка” тощо [1, с.12 – 13].

Самопрезентація особистості – поняття, яке на даний час ще немає свого однозначного трактування ні в зарубіжній, ні у вітчизняній науці. Серед сучасних напрямків, котрі вивчають проблему самопрезентації, домінуючу позицію займають когнітивні та поведінково-орієнтовані підходи [2, с.85].

Слід відмітити і той факт, що в сучасній науці також не існує сформованої методологічної лінії в дослідженні та науковій інтерпретації цього феномену. Це пояснюється переважно тим, що проблематика самопрезентації у ході історичного розвитку і формування психології як науки досліджувалась в контексті різних теорій [5]. Йдеться передусім про символічний інтеракціонізм та гуманістичну психологію. Так, у межах теорії символічного інтеракціонізму самопрезентація трактується як подання себе, самопред’явлення. В гуманістичній психології термін “самопрезентація”, враховуючи його прихований нав’язувально-маніпулятивний підтекст, принципово відкидається, застосовується термін “саморозкриття”. При цьому спостерігається досить цікавий парадокс: у наукових дослідженнях з саморозкриття самопред’явлення розглядається як його окремий випадок, а в працях із самопред’явлення, відповідно, навпаки [1].

Терміни “самопрезентація” (self-presentation), “управління враженнями” (impression management) уже давно і надійно увійшли в англомовну наукову лексику. Вони знаходять своє відображення в вітчизняних дослідженнях, котрі торкаються соціальної перцепції, міжособистісного сприймання і впливу, формування іміджу, а тема самопрезентації по праву, займає все більшу кількість сторінок в посібниках із соціальної психології.

Це пов’язано з тим, що найбільш значущими людськими потребами є потреби у спілкуванні, прийнятті, визнанні та самовираженні. Саме вони визначають значущість для кожного з нас такого психологічного феномену, як формування позитивного враження про себе, що, в свою чергу, багато в чому визначає соціальну успішність. В процесі створення позитивного враження про себе суттєва і особлива роль належить управлінню враженнями, під яким розуміється “цілеспрямована діяльність по контролю та регулюванню інформації з метою створення відповідного образу”. Таким чи іншим чином, але всі ми прагнемо керувати створюваним враженням, використовуючи при цьому різноманітні тактики та стратегії самопрезентації.

Під самопрезентацією розуміється різною мірою усвідомлюваний, і такий що постійно здійснюється в міжособистісній взаємодії, процес пред’явлення “Я-інформації” у вербальній та невербальній поведінці суб’єкта самопрезентації, з урахуванням специфіки соціальної ситуації. Слід відмітити, що поняття “управління враженнями” та “самопрезентація” часто застосовуються у літературі як синоніми, хоча деякі вчені з цим не погоджуються, вони вважають що це не зовсім так. Не дивлячись на те, що само презентаційні тактики, котрі застосовуються у міжособистісному спілкуванні, слугують одночасно і тактиками управління враженнями, що є пов’язаними із більш широким процесом контролю і регулювання найрізноманітнішої за змістом інформації, котра характеризує інших людей, об’єкти чи події.

Термін “самопрезентація” увійшов до наукового лексикону соціальних психологів у 1959р. завдяки Є. Гоффману – представнику пізнього періоду інтеракціонізму й фахівця в галузі рольових теорій [7]. Вчений – прихильник рольової теорії особистості і був солідарним з Шекспіром в тому, що життя подібне до театру, а кожна людина – “актор”, що діє згідно визначеної ролі. Гоффман пояснював взаємодію людей через драматургію, з точки зору театрального мистецтва. Індивідуальності, таким чином, виглядали як “актори”, взаємодія здається “спектаклем”, що утворений контекстом чи ситуацією для передачі іншим людям вражень у відповідності до бажаних цілей “актора”. Є. Гоффман був прихильником розширеного підходу до трактування проблем самопрезентації і управління враженнями, розглядаючи самопрезентацію як постійний процес, котрий змінює свій характер в залежності від цілей актора і обставин, тобто як загальну особливість соціальної поведінки [2, с.85 – 86].

Відомий західний вчений Б. Шленкер, обґрунтовуючи самопрезентацію як багатоцільову діяльність, пише, що її “вивчення включає в себе два види досліджень, в яких розглядається те як люди:

1) будучи суб’єктами діяльності, намагаються сформулювати ставлення (атитюди) і поведінку аудиторії через пред’явлення “Я-інформації”;

2) та, будучи об’єктами – неначе мішені, реагують на самопрезентаційну діяльність інших” [2, с.86].

Згідно В. Шленкеру, самопрезентація – не тільки поверхова, оманлива чи маніпулятивна діяльність, вона може також включати в себе “спробу представити аудиторії близький до ідеалу образ” кого-небудь. Зазвичай, цей образ відображає злегка змінену і удосконалену “Я-концепцію”, але це те у що щиро вірить сам “актор”. На думку вченого, Самопрезентація в усвідомленому чи неусвідомленому вигляді полімодальна характеристика: “Самопрезентація здійснюється виходячи з багатьох мотивів: вона присутня серед друзів і навіть в інтимних ситуаціях; вона має місце також і у тривалих взаємозв’язках, таких як шлюб. Але вона не обов’язково включає в себе свідому увагу та контроль” [2, с.84 – 86].

У широкому розумінні термін “самопрезентація” означає самопред’явлення, само подачу, представлення себе іншим. Саме в такому розумінні він найчастіше вживається зарубіжними й вітчизняними фахівцями. Поняття самопрезентація визначається, зокрема, в Оксфордському енциклопедичному словнику з психології таким чином: “Самопрезентація – термін, синонімічний поняттю “управління враженнями”, служить для позначення численних стратегій, які використовуються людьми з метою контролюй управління враженням, яке вони можуть справляти на оточуючих” [5]. За Д. Майєрсом, самопрезентація розшифровується як “акт самовираження й поведінки, спрямований на те, щоб створити сприятливе враження або враження, відповідне чиїмось ідеалам” [1, с.14].

Російські дослідники В. Куніцина,