Пікулєва О.А., у своїй статті, подає результати свого дослідження. Вона говорить про те що було виявлено такі закономірності: чоловіки частіше, ніж жінки, використовують асертивні тактики самопрезентації в певному віковому періоді – від 30 до 45 років. В більш старшому віці (після 45 р.) існує тенденція переходу: у жінок – від менш до більш частого прояву асертивного типу самопрезентації, а у чоловіків – навпаки, відбувається зменшення частоти використання асертивний тактик самопрезентації в соціальній взаємодії.

Також, встановлено, що хлопчики, котрі виховувалися у сім’ї під строгим контролем батьків, стаючи дорослими, частіше використовують захисну тактику “перешкоджання самому собі” (посилання на слабке здоров’я, хвороби, або на надмірні навантаження як причини своїх невдач) і рідше – асертивну тактику “приклад для наслідування” ( прагнення проявляти поведінку, що є прикладом для інших) [2, 88 – 91].

Резюмуючи сказане, слід відмітити , що сьогодні питання генезису само презентаційних тактик і стратегій у жінок та чоловіків й досі залишаються маловивченою областю в силу відсутності лонгітюдних досліджень, присвячених цій проблематиці. Вивчення залежності формування стилю само презентаційної поведінки жінок та чоловіків від особливостей ранньої соціалізації і умов соціального середовища в період юності та в період дорослості зараз є дуже актуальним. І тут, на наш погляд, видається дуже цікавим розглянути залежність вибору стилю та тактик самопрезентації чоловіків та жінок від професійного вибору та їх соціального становища. Простежити, чи існують відмінності між стилями самопрезентації публічних людей в залежності від їх статевої приналежності.

1.3. Гендерні особливості самопрезентації політиків

На сьогоднішній день досить поширеною та популярною є гендерна тематика. Без гендерного підходу, тобто, без з’ясування ролі жінки й чоловіка в сучасному житті, тих специфічних внесків, які кожен з них робить у розвиток суспільства, неможливо сьогодні уявити будь-яке психологічне, політологічне чи соціологічне дослідження.

В «потоці» публікацій неможливо не помітити розбіжностей у трактуванні різними авторами самого поняття «гендер». Так, одні вчені розглядають «гендер» як сукупність біологічних та фізіологічних ознак статі; інші взагалі вважають такий термін неприйнятним, але визначають «жіночі дослідження» як самостійний напрям [34].

Поділ людей на чоловіків і жінок визначає сприйняття відмінностей, характерних для психіки і поведінки людини [35]. Багато хто вважає, що ці відмінності пов’язані з генетичними, анатомічними і фізіологічними особливостями чоловічого та жіночого організму. Ідея протиставлення чоловічого та жіночого начал зустрічається у міфах і традиціях всіх відомих спільностей. Вона закріплена в різноманітних соціальних інститутах (таких як сім’я, армія, навчальні заклади, органи правосуддя). Але факт тілесних відмінностей чоловіків і жінок ще не говорить про те, що саме звідси виходять усі особливості статей, що спостерігається. Адже, попри конституційний аспект, ці відмінності мають соціокультурний контекст: вони відображають те, що в даний час і даному суспільстві вважається притаманним мужчині, а що – жінці. Крім того, існує точка зору, згідно з якою наше сприймання біологічних відмінностей теж визначається культурним фактором [36].

Сьогодні обґрунтованість жорсткого поділу людей на дві протилежних, не співпадаючих по своїх природних характеристиках, статі ставиться біологами під сумнів. Вони виділяють декілька рівнів сексуальної організації людини [37].

Виникнення терміну «гендер», як однієї з категорій соціального аналізу пов’язано з іменем американського психоаналітика Роберта Столлера, котрий запропонував у 1938 році використовувати цю граматичну категорію, щоб підкреслити двоїсту природу людської статі як, з одного боку, біологічного, а з другого, – соціокультурного феномену [38, с. 97-100].

В повсякденному спілкуванні слово «стать» позначає широкий комплекс репродуктивних, соматичних, поведінкових і соціальних характеристик, які в цілому характеризують людину як чоловіка чи жінку. Гендер – це специфічний набір культурних характеристик, які визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків, їх взаємовідносини між собою. Гендер, таким чином, відноситься не тільки до дефініції жінка/чоловік, а й до відносин між ними і до способу соціального конструювання цих відносин, тобто до того, як суспільство «вибудовує» ці відносини і взаємодію статей у соціумі [36, с.23].

З’ясовуючи сутність гендерного підходу, необхідно звернути увагу на такі поняття, як: рівність статей, рівність прав та рівність можливостей. При цьому «рівність статей» ні в якому разі не передбачає уподібнення статей, ігнорування статевих психологічних відмінностей. «Рівність прав» означає наділення відповідними правовими гарантіями осіб жіночої та чоловічої статі в усіх сферах людського буття. Поняття про рівність прав повинне враховувати специфіку чоловіків і жінок, їх статеві особливості, потреби, інтереси й уподобання. Суть проблеми полягає не в тому, щоб надати однакових прав особам різної статі, а, насамперед, у тому, аби створити такі умови суспільного життя, щоб жінка і чоловік справді були спроможні реалізувати себе повноцінно як у громадянському, професійному, так і в особистому житті. Рівність прав, таким чином, передбачає рівність можливостей біологічної, психологічної, особистісної актуалізації сутнісних сил жінки і чоловіка.

Найбільш прийнятними у цьому розумінні є наступні визначення. «Гендерні дослідження – це дослідження різноманітних аспектів жіночої та чоловічої відмінності» – вважає І. Жеребкіна. Вона зазначає, що має на увазі відмінність не «одного» від «іншого» (наприклад, жіночого від чоловічого чи навпаки), але різницю як структуру. Предметом гендерних досліджень, на її думку, є дослідження жіночих і чоловічих особливостей мислення, поведінки, мови, психології, економічної поведінки, політичної участі