Таким чином, з одного боку, причини виключення політики зі спектру «жіночих» справ сягають міфологічних глибин колективного несвідомого. Але, з іншого боку, до тих самих архаїчних шарів психіки апелюють і певні політичні технології побудови політичних стереотипів та створення іміджу політика. Образ, будь-якого політика, не залежно від його статі, опирається на певний міф. Оскільки неможливо за короткий термін змінити суспільну домку, виникає спокуса обернути ті стереотипи масової свідомості, які працюють «проти» жінки-політика на її користь.

Так звана «гендерно-чутлива стратегія презентації жінки-політика акцентує саме гендерні відмінності у цінностях, пріоритетах, сфері діяльності. За цією стратегією, жінка-політик передусім – «жінка»: на неї в політиці покладені особливі завдання (які не може, або не хоче, або не повинен виконувати чоловік-політик): захист прав жінок як окремої верстви суспільства, стимуляція народжуваності, турбота про дітей тощо, тобто все, що входить у традиційне коло «жіночих інтересів». Імідж, відповідно, будується на основі одного з найдавніших архетипів – архетипу Матері [43, с. 260-262].

На нашу думку, гендерно-чутлива стратегія презентації жінки-політика може бути виграшною у тактичному плані (наприклад, під час виборчої компанії), але стратегічно вона не є найкращою. Ті ж самі гендерні стереотипи, використання яких допомагає масовій свідомості «примиритися» з жінкою у владних структурах, неодмінно обмежують масштаб і рівень її діяльності, оскільки все «жіноче» первісно є вторинним, тобто, менш важливим і вартісним, ніж «чоловіче». Це не означає, що дана стратегія не повинна активно використовуватися в період адаптації суспільства до нових соціокультурних реалій як перехідний варіант, проте, більш перспективним є суто «професійний» підхід до презентації жінки-політика.

Гендерно-нейтральна стратегія, яка реалізує цей підхід, заснована на визначенні принципів гендерної рівності, подоланні стереотипів та структурних бар’єрів. За нею, жінка-політик повинна на рівні з чоловіками брати участь у державному управлінні, а основним критерієм оцінки її діяльності є професіоналізм. Це, передусім, політик, а вже потім – жінка (мати, дружина, донька, господиня і т.д.). Коло проблем, якими займається такий лідер, визначає її досвід, політичні переконання, партійна програма, але не стать.

Слід зауважити, що і гендерно-нейтральна стратегія презентації жінки-політика не відмовляється у своїй практиці від використання архетипів, але при створенні іміджу використовуються інші символи і персонажі [43, с.262].

Саме за умов, коли політичний лідер використовує як універсальні, так і специфічно чоловічі та специфічно жіночі способи діяльності, він отримає можливість максимального самоствердження і самовиявлення, а отже, буде спроможний більш ефективно виконувати свої соціальні функції. Таким чином, можемо сказати, що гендерне дослідження проблеми політичного лідерства повинно орієнтуватися на два принципи: ідентичності та додатковості. Так, політик-чоловік повинен бути здатний у кожній проблемі, яку він розв’язує, розрізнити, крім усього іншого, власне свій – чоловічий чи власне жіночий інтерес, а також віднайти відповідні форми його задоволення. Те саме стосується і жінки-політика. Оскільки кожен конкретний політичний лідер не може рівною мірою враховувати і «свої» і «не свої» гендерні інтереси, набуває актуальності проблема пропорційної представленості в політиці лідерів як чоловічої, так і жіночої статі.

Конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів від чоловіків і жінок суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень.

Необхідно також враховувати, що кожна політична ситуація не є гендерно нейтральною, а отже, може бути більш адекватно оціненою і більш ефективно розв’язаною переважно лідерами-чоловіками чи лідерами-жінками, враховуючи їх психологічні переваги один перед одним і принцип доповнюваності рис. При цьому найбільший ефект можна буде спостерігати саме тоді, коли розв’язання будь-яких політичних колізій буде здійснюватися на основі налагодження «суб’єкт-суб’єктної» взаємодії політиків чоловічої і жіночої статі, тобто, за умови, що ніхто ні для кого не виступає об’єктом чи засобом маніпулювання, а, натомість, рівноправним партнером по соціальній взаємодії, який має свої переваги і цінує переваги іншого.

У галузі політичного лідерства відзначається різниця між стилями роботи жінки-політика та політика-чоловіка. Помітною є тенденція запровадження свого «жіночого стилю». Це означає, що починає змінюватися сам стиль ділових стосунків: вони стають гнучкішими, багато важливих рішень приймається більш виважено, з урахуванням інтуїції, властивої, як правило, жінкам [43, с.72].

Необхідно наголосити, що питання про стиль роботи багато в чому залежить від суб’єктивної точки зору – хто не хоче бачити жіночого стилю в політиці, той його не помітить. У більшості випадків відзначаються позитивні якості жінки-політика. Наголошується, що жінки більш терплячі в спілкуванні, прагнуть більшою мірою досягти гармонії, і тому надають перевагу компромісу, а не конфронтації, колегіальному, а не ієрархічному способу прийняття рішень. У жінок більш прагматичний підхід, порівняно з чоловіками. У жінок більш розвинене почуття обов’язку стосовно роботи, вони рідше відсутні на сесіях та засіданнях [34].

Необхідно відмітити, що окремі переваги значною мірою породжені уявленням про «сімейну жінку» і переносяться на імідж жінки-політика. Якщо критикується «жіночий стиль» у політиці, то, знову ж таки, згадують негативні риси, які жінка виявляє у побуті, а не в професійній діяльності: жінки надто емоційні, суб’єктивні, вони надто практичні, подекуди «дріб’язкові» та схильні бачити суспільство як сім’ю [34]. Крім того, жінки, які за тих чи інших причин включаються у політичну боротьбу, мають схильність до радикалізму. Це також відзначається як одна з негативних рис жінок як політичних