Відмічаються відмінності в проблемах, які політики-жінки та їх колеги-чоловіки визнають найбільш актуальними. Наприклад, жінки більш переймаються соціальними проблемами та більш активно підштовхують уряд до їх вирішення. Крім того, вони менше впевнені у завтрашньому дні та більш обачні, ніж чоловіки, і тому – більше уваги приділяють таким питанням, як податок на охорону здоров’я, дитячі установи та пенсії. Тобто, ефект, якого прагнуть досягти жінки-політики – гуманізувати інтереси [47].

Жінки бачать сенс політики в допомозі конкретним людям. Це специфічний «жіночий» елемент, який відповідає ролі жінки-матері, сенс якої визначається піклуванням про інших. Якщо вона не виконує цю вимогу, то нею опановує почуття невиконаного обов’язку. Видається, що жінки сильніше ніж чоловіки відчувають особисту відповідальність, навіть якщо вони з тих чи інших причин не можуть вплинути на стан речей. Нерідко фрустрація провокується необхідністю виступу перед аудиторією, яка здебільшого упереджено ставиться до жінки-політика. Жінка, згідно з рольовими стереотипами суспільства, має бути м’якою, стриманою. Ці якості, швидше за все, заважають більшості жінок бути успішними в політиці, побудованій за чоловічим сценарієм [34].

Ще однією особливістю жінок-політиків є те, що вони прагнуть робити моральну політику. Під моральною політикою розуміється наступне: відповідність засобів тим високим цілям, які декларуються в програмних документах; діяльність не заради кар’єри, власного просування по службі, а заради ідеї; мета – не завоювання влади, а вироблення механізмів народовладдя; протистояння злу в усіх його проявах; захист несправедливо скривджених і т. ін. [48, с.107-110].

Існує думка, що жінки і визначають владу, і використовують її інакше, ніж чоловіки [49; 50]. Саме владу в руках жінок дослідники бачать як більш кооперативну та менш конфронтаційну, ніж у руках чоловіків. Таку думку поділяє більшість жінок-політиків, що дозволяє сподіватися на існування іншого, але не менш продуктивного підходу до розв’язання політичних проблем [50].

Відмінності, що існують між чоловіками й жінками, відмічені у дослідженнях гендерних аспектів мовлення парламентарів ФРН [51, с.84 – 91]. Авторка робить висновок, що жінки-політики надають перевагу гармонійній комунікації, мета якої – акцентувати спільність позицій, поглядів, виявляти солідарність та надавати підтримку. Конфліктні емоції у них виявляються переважно для самозахисту та підтримки товариша по партії, а не для ствердження власного іміджу. Чоловіки більш схильні до конфліктної комунікації, вони значно частіше ніж жінки, намагаються перевести конфлікт з ділового на міжособистісний рівень. Жінки в конфліктній комунікації надають перевагу диспуту, в ході якого йде пошук істини, або переговорам, в яких намічається план дій. Тобто, вони практикують більш діловий, продуктивний підхід, який сприяє успішному розв’язанню спорів. Їх мовна «поведінка» пряміша і більш відкрита, як і має бути в діалозі рівних за статусом. Чоловіки, як правило, персоніфікують політичні протиріччя, йдуть шляхом ескалації конфлікту, розпалювання ворожнечі, що перешкоджає успішному розв’язанню проблеми [51, с.84 – 89].

Вважається, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси (звідси «залізна леді» – Маргарет Тетчер). Але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий пульсуючий імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосовуватися до неї: тільки аудиторія починає звикати до «чоловічої» поведінки жінки-політика, раптом, починає діяти жіноча іміджеві модель. В результаті, не виникає необхідного рівня звикання «розпізнавання і передбачуваності» [32].

Імідж жінки-політика не відрізняється за своїм внутрішнім змістом від іміджу чоловіка, бо це визначається інтересами суспільства, політикою держави, а також суперечностями, які виникають на певних етапах розвитку суспільства. Тому, сутнісну різницю потрібно шукати насамперед у психологічних відмінностях чоловіків і жінок, що увійшли в політику. Самі лідери-жінки і лідери-чоловіки запозичують один у одного ефективні поведінкові моделі, що ускладнює можливість їх розрізнення, гендерної типологізації, а отже, знову підштовхує до висновку про відсутність істотних відмінностей між цими моделями.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що при сприйнятті політичного діяча відбувається «добудова інформації» шляхом приписування причин поведінки: людина може піддаватися впливу власних установок чи проектувати на політика власні бажання. На цей процес впливають стать, вік, національність, особливості соціалізації і походження, соціальний статус виборців, їх норми і цінності, тобто, особливості самих виборців.

Розділ 2

Емпіричне дослідження психологічних особливостей саморпезентації політичного лідера

У даному розділі показано можливості дослідження психологічних особливостей політичних лідерів у гендерному вимірі; на основі емпіричного дослідження виявлено специфіку психологічних тактик самопрезентації; представлено результати оцінки себе політичними діячами та визначення властивостей, котрі притаманні ідеальному лідеру-чоловіку та ідеальному лідеру-жінці; здійснено порівняльний аналіз.

2.1. Методи діагностики особистісних властивостей

політичного лідера

Здійснивши огляд та аналіз наукових джерел з проблеми психології феномену лідерства та детермінант його становлення, стратегій та тактик самопрезентації, можна виокремити такі базові особистісні риси, що є необхідними політичному діячу для його успішного подання себе оточуючим та безпосередньо – електорату.

Метою нашого дослідження було виявлення тих рис особистості, які, на думку політичних діячів, є необхідними політичному лідеру, якими повинен володіти ідеальний лідер-політик. Також ми хотіли дослідити чи існують відмінності у поглядах на ці образи політичних лідерів в залежності від статевої приналежності респондентів. Метою нашого емпіричного дослідження було простежити наявність та специфіку відмінностей створення образів ідеального лідера-жінки та ідеального лідера-чоловіка у політичній сфері, тобто дослідити гендерну специфіку політичного лідерства.

Для реалізації поставленої мети була відібрана низка психодіагностичних методик, котрі спрямовані на виявлення рис особистості політичних діячів та визначення їх локусу контролю у різних сферах. Зокрема:

1. Методика вимірювання локусу контролю (адаптація