План

Вступ

1. Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі

2. Поняття політичної свідомості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В наш час є вкрай важливим розуміння політичної свідомості. Від розвитку політичної свідомості суб'єкта, правиль-ного чи ілюзорного відображення в людській свідомості політичного буття залежить і рівень його політичної культури. Спонукаючи людей до дії чи бездіяльності, політична свідомість зворотно впливає на суспільне життя. У ній фіксується політичний інтерес індивідуального чи колективного соціального суб'єкта.

Щодо вивчення політичних вчень минулого, то вчення Н.Макіавеллі залишили досить визначний слід в розвитку політичної та державнотворчої думки, тому їх вивчення і аналіз є вкрай потрібним.

1. Ідеї прагматизму і етатизму

у політичному вченні Н.Макіавеллі

Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі (1469—1527) у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".

Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі.

З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу.

На думку Макіавеллі, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі.

Форма держави залежить від кількості правителів. Це, за вченням мислителя, республіки або держави, що управляються "єдиновладне"2, — монархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.

Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена силою з застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.

Ліпший і вигідніший шлях — це сприяння співгромадян і хитрість правителя. Таке "єдиновладдя" (владу однієї особи) Макіавеллі називав громадським, оскільки воно утворюється завдяки бажанню двох суспільних станів: знаті та простого народу. Причому прагнення до утворення держави з такою формою правління є одночасно як у знаті, так і в народу. Знать, як менше суспільне угруповання, не може протистояти народові та висуває когось одного, щоб за допомогою його влади захистити свої інтереси. Так само і народ: в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, що постійно обмежуються знаттю.

Але вдалішою буде монархія, що утворена прагненням народу, оскільки у "народу чесніша мета, ніж у знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригнобленим".

Навіть більше — з народом, який має ворожий настрій до монарха, вдіяти нічого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому монарх повинен підтримувати дружбу з народом, який вимагає лише одного — щоб його не пригноблювали.

У разі, якщо монарх отримав владу з рук знаті, то першим його обов'язком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити заходів для його захисту. Якщо він цього не зробить, то в скрутний час буде відсторонений від влади.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії, — адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату. "... вони можуть позбавити його влади будь-коли, а тим паче у скрутний час, можуть або виступити проти нього, або ухилитися від виконання його розпоряджень".

Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителі.

Окрім цього, монарх мусить подбати про утворення державних інститутів, які убезпечували б його свободу. Гарантом цього він убачав (на прикладі Франції) парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті й виступав би третейською установою, що "приборкує сильних і заохочує слабих".

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники.

Рівночасно мислитель рекомендував монархові підбирати компетентних і чесних людей до виконавчої влади, які "... повинні дбати не про себе, а про державу...".

Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і ззовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці1. Такий принцип у політиці перегодом отримав назву макіавеллізму.

Пропонуючи абсолютну монархію, Макіавеллі воднораз виклав низку цікавих положень, що могли б сприяти розвиткові держави.

Це — створення умов для праці обдарованим людям; сприяння розвиткові торгівлі, рільництва й ремесел; встановлення розумних податків; забезпечення захисту приватної власності.

В іншій праці мислителя "Міркування про першу декаду Тіта Лівія" висловлено думку про те, що надзвичайна централізація влади монарха виправдовує себе на етапі об'єднання та укріплення держави.

Після цього він допускав установлення республіканської форми правління, але такої, яка поєднувала б елементи монархії, демократії та аристократії.

2. Поняття політичної свідомості

Від розвитку політичної свідомості суб'єкта, правиль-ного чи ілюзорного відображення в людській свідомості політичного буття залежить і рівень його політичної культури. Спонукаючи людей до дії чи бездіяльності, політична свідомість зворотно впливає на суспільне життя. У ній