Політична свідомість — опосередковане відображення політич-ного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини.

Існують два взаємопозв'язані блоки елементів полі-тичної свідомості — мотиваційний та пізнавальний.

Мотиваційний блок. До нього належать: політичні потреби та інтереси, політичні цілі та цінності, психологічні установки та ідеологічні настанови, політичні переконання. Ці елементи, обумовлюючи одне одного, спонука-ють людей до певної політичної поведінки. Цей процес су-проводжується емоціями, почуттями тощо.

Пізнавальний блок. Він охоплює: політичну інформованість, політичні знання, теорії, уявлення, політичну ідеологію носіїв політичної свідомості. Виняткове місце в політичній свідомості посідає правосвідомість, що є вод-ночас відносно самостійною субстанцією. Адже знати, поважати і виконувати правові норми — обов'язок кожного громадянина правової держави і суб'єкта політичних відносин.

Глибина розвитку компонентів політичної свідомості соціального суб'єкта визначає рівень його політичної освіченості та зрілість політичної культури в цілому. Звичайно, політичні знання, уявлення — відносні, як і людські знання взагалі. Нерідко вони мають різний сту-пінь адекватності реальному стану речей, оскільки ґрунтуються не лише на об'єктивних фактах, а й на до-мислах, неперевіреній інформації, ортодоксальних ідеологемах, необґрунтованих, упереджених теоріях тощо. Це зумовлює і незрілість політичної культури в суспільстві, необхідність її підвищення та збагачення. Система компонентів політичної свідомості формує світогляд суб'єктів політики — їхнє розуміння світу, місця і ролі в ньому людини. Світогляд може бути матеріалістичним, ідеалістичним, позитивістським, релігійним тощо.

Залежно від критерія, взятого за основу, політологи розрізняють різні рівні політичної свідомості.

За ознакою суб'єкта політики (соціологічний підхід) розрізняють такі її рівні:

політична свідомість суспільства;

політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, про-фесійна, вікова група і т. ін.); п

політична свідомість особи.

Щодо гносеологічного підходу (рівень знань, усвідом-лення політичних процесів та ін.) виділяють теоретич-ний і буденний рівні політичної свідомості.

Буденний (емпіричний) рівень — це сукупність поглядів, уявлень, стереотипів, які виникли із повсякденної практики лю-дей. Водночас він не позбавлений деяких теоретичних та ідеологічних елементів. На такому рівні політичної сві-домості політичні процеси і явища віддзеркалюються поверхово, без глибокого проникнення в їх сутнісні ха-рактеристики. Йому властиві спрощеність оцінок, емо-ційність, імпульсивність, гострота сприймання політичного життя, обожнювання кумирів чи граничне невдово-лення політичними лідерами. Буденна свідомість суттє-во впливає на формування громадської думки. Саме бу-денну свідомість великої маси людей називають масовою свідомістю, а свідомість групи людей — груповою. Не-рідко її експлуатують різні політичні сили для досягнення своєї мети.

Важче маніпулювати політичною свідомістю на її теоретичному, науковому рівні, оскільки вона є сукупні-стю політичних теорій, ідей, поглядів, в основі яких — наукові дослідження політичних явищ, процесів, відносин. На цьому рівні відбувається формування законів, понять, концепцій політичного життя, вироблення про-гнозів. Теоретична свідомість є стрижнем політичної іде-ології. Нею володіє обмежена група людей — вчені, ідео-логи, політичні діячі.

Структура політичної культури не вичерпується елементами політичної свідомості.

За тоталітарної політичної свідомості, відчуження людей від влади ця свідомість підтримувала віру народу непогрішність верхів, мудрість вождів, що вислов-люють, мовляв, народні інтереси. Політичний ринок наповнювався ритуальним словоблуддям, коли мова політики відбивала міфи й утопії. Тому політична термі-нологія не мала нічого спільного з політичним смислом, мовою політичної науки, практикою політичного буття. Реалізація, прикрашення дійсності із постійними дог-матичними настановами, стереотипами були зручним інструментом консервації рабської, слухняної свідомо-сті мас та звеличення «мудрих» промов верховних правителів, що заміняли голос народу, громадську думку.

Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб'єктів, політич-них лідерів. Це один з дійових каналів демократичної політичної системи, завдяки якому політичні структури спроможні збагнути Інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.

Відчуження демократії від влади упродовж трива-лого часу відбувалося шляхом перекручення громад-ської думки, неадекватного її вираження. Вузько-групові, келейні інтереси тих, хто тримав владу, не підда-валися соціальній експертизі на людяність. Монополь-ність суджень бюрократизованої управлінської еліти відчужувала різноманітність думок людей. В основі плюралізму лежить незбіг інтересів соціальних спіль-ностей, але він не заперечує спільних інтересів суспіль-ства і держави.

Врахування громадської думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб'єктів. Однак говорити про її дієвість, компетентність, належну методологічну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий для нас механізм, форма вира-ження політичної свідомості мас. А щось нове завжди перебуває у діалектичній єдності, боротьбі, суперечності із старим.

Однією з поширених соціальних суперечностей є під-хід до громадської думки як до панацеї «демократичного», «наукового» вирішення багатьох проблем. Такий підхід склався в умовах адміністративно-командної, бюрократичної системи керівництва й управління і є антидемократичним, поверховим, утопічним. Він за-безпечується відповідним кадровим потенціалом. Вчені «від соціології» заповнюють політичні структури. Зараз престижно мати соціологічну лабораторію, групу соціологів по вивченню громадської думки. При цьому нікого не цікавить, якою методологією та методикою озброєні соціологи — «новатори тa прогресисти». Вважають, якщо громадська думка є специфічним станом суспіль-ної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і полі-тичного життя, то пізнання його, вироблення практич-них рекомендацій є саме по собі благом, яке слід під-тримувати й розвивати. Тому не має значення, на яких основах базується вивчення громадської думки. Со-ціологічна наука видасть бажаний результат, який зде-більшого ніким не використовується. Отже, створюва-лася і створюється видимість демократичних процедур дослідження, застосування їх результатів, що в умо-вах антидемократизму, авторитарності думки . керів-ництва, низької демократичної культури мас е про-фанацією.

Нині йдеться не просто про подолання догматичного, консервативного погляду на громадську