Основні тенденції та перспективи розвитку форми правління Української держави
В умовах розбудови правової системи України, яка базується на дотриманні гарантій прав людини і громадянина, безсумнівно важливим є вдосконалення форми держави.
Дана проблема не є новою в юридичній науці і практиці. До неї зверталися і неодноразово звертаються провідні вчені – історики, юристи та інші фахівці. Проте в сучасних умовах розвитку державності дана проблема вимагає переосмислення з точки зору ситуації, що склалася на теренах розвитку Української держави. Особливо гостро ця проблема постає зараз, коли перед суспільством з’явилася мета віднайти таку форму правління, яка би була найбільш адаптована до характеру нації, до її менталітету і відображала принципи та взаємовідносини між людьми.
Завдання даної наукової роботи – в процесі вивчення форми держави України розглянути переваги і недоліки переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки, ознайомитися з основними проблемами, які стоять на шляху до побудови національної правової демократії та визначити основні тенденції та перспективи розвитку форми Української держави.
Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини і нації, і, безперечно, тісно пов’язана з поняттям форми держави.
На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, суперечливі і глибокі зміни перетворення. І це перш за все стосується України, яка
після розпаду радянської імперії відмовилася від ідеології марксизму-ленінізму.Адже саме в нашій державі все ще триває реальний перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава[9,c.6]. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед нами непрості проблеми на шляху до побудови правової держави.
1 січня 2006р. набули чинності конституційні зміни, що передбачають перетворення України в парламентсько-президентську республіку. Парламент прийняв конституційні поправки, що кардинально змінили модель державного управління. Наслідком реформи стало значне розширення повноважень парламенту. Це виявляється у таких змінах:
1.
депутати отримали право призначати прем’єра, міністра оборони, міністра закордонних справ і голову служби безпеки (всіх – за представленням президента), а також інших членів уряду (за представленням прем’єра), тоді як раніше парламент давав згоду лише на призначення прем’єра, а весь Кабінет Міністрів формувався указами президента;
2.
термін повноважень парламенту збільшився до п’яти років;
3.
введено норму складення повноважень Кабінету Міністрів перед новообраною Верховною Радою;
4.
введення норми про необхідність отримання згоди Верховної Ради у разі звільнення з посади Генерального Прокурора України;
5.
Кабінету Міністрів передаються повноваження призначати керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.
Зазначено також права президента. Глава держави є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, прав і свобод громадян.
Складовою частиною класичної демократичної формули стримувань і противаг президенту надається право розпускати парламент у таких ситуаціях:
1. Якщо у Верховній Раді впродовж одного місяця не буде сформовано постійно діючу більшість від конституційного складу парламенту.
2. Якщо впродовж 30 днів однієї чергової сесії не можуть початися пленарні засідання.
3. Якщо впродовж 60 днів після відставки уряду не сформовано його новий персональний склад.
Кандидатура прем’єра вноситься президентом за пропозицією політичних партій, які сформували постійно діючу більшість – після консультації з її учасниками.
Ввелася також в дію заборона застосування президентом права вето на закони про внесення змін до Конституції України.
Реально країна опинилася на межі політичного колапсу [11,c.5]. У цій ситуації пропозиція підтримати зміни до Конституції виявилася дуже доречною. Конституційна реформа стала в той момент основним фактором примирення політичних сил, що вирішував одразу кілька стратегічних завдань. Проте пріоритетною все ж залишається мета формування збалансованої системи влади, здатної працювати не на себе, а на суспільство, яке боролося за нову модель влади, що зробить неможливою відновлення авторитаризму, політичних переслідувань, цензури. Реалізація політичної реформи виступає також і як прагнення відповідати європейським тенденціям, адже більшість провідних європейських країн є парламентсько-президентськими республіками. Суть реформи не в тому, щоб “забрати” повноваження в однієї людини і “передати” іншій, як іноді примітивно намагаються представити ситуацію з конституційною модернізацією. Мета – вибудувати таку систему влади, за якої б вплив конкретної особи зводився до мінімуму. Хоча, з іншого боку історія показує, що концентрація всієї влади в руках парламенту – справа часом значно більш небезпечна, ніж диктатура однієї людини. Приклад – Конвент часів французької революції.
Теперішня ситуація в державі чітко говорить про позбавлення значної частини повноважень глави держави, посилення ролі спікера, а також коаліції сил, що одержала перемогу на парламентських виборах і висуває свого кандидата на посаду прем’єр-міністра [16]. Основне питання, що постає – чи готова саме зараз до цього кроку наша національна політична система і суспільство зокрема.
Одночасно ми можемо спостерігати і значне посилення ролі уряду. Нинішній уряд – це той Кабінет Міністрів України, який діє в умовах реформи, коли виконавча влада стає предметом політичних чвар [8,c.2]. За таких умов запорукою успішної діяльності уряду є злагоджена співпраця з парламентом та Президентом.
Але у посиленні ролі уряду існують свої недоліки. Політика, яку зараз провадить уряд, спрямована на подальше розширення Кабінету Міністрів, що суперечить концепції Основного Закону. Це, по суті означає, що “прагнення команди уряду зводиться до бажання будувати швидше урядову республіку, а не парламентсько-президентську, як передбачено в чинній Конституції” [12,c.16].
Отже, закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. вніс ряд