Визнаючи правову державу найвищою цінністю, вищим втіленням Бога на землі, Геґель водночас нерозривно пов’язує її з ідеєю свободи. По суті, його метою є узгодити загальне і конкретне, свободу і закон, особистість і державу. Згідно з Геґелівською діалектичною схемою, суб’єктивність - це необхідний грунт для буття свободи і необхідна вимога моральної ідеї. Проте, щоб стати реальністю, вона повинна прийти до тісного зв’язку з об’єктивним порядком. Дуже важливо підкреслити, що в даному випадку Геґель має на увазі не будь-яку державу і не будь-який її прояв. Власне у праці "Філософія права" він прагне подати ідеальну основу дійсної держави. Ідея мислителя полягає у тому, що в державі слід поважати прояв Божественного духу, подібно до того, як ми поважаємо і бачимо його у фізичній природі. Ця настанова тільки підкреслює вимогу, щоб держава відповідала своїй ідеї, або, іншими словами, "в державі не слід прагнути нічого іншого, крім того, що є втіленням розумності". Саме в цьому розумінні Геґель говорить про державу як про реальність моральної ідеї, прояву в державі сили розуму. Тому, власне, говорячи про державу, він постійно підкреслює, що йдеться про "розвинуті держави нашого часу"; ті ж держави, які не відповідають зазначеним вимогам, він вважав незавершеними. За словами Геґеля, такі держави тільки існують, проте не мають дійсності - тієї дійсності, яка визначається розумом і вимагається моральною ідеєю. Саме у цьому контексті слід розуміти твердження Геґеля: "Все дійсне розумне, все розумне дійсне", оскільки мислитель не все існуюче вважав дійсним. Під дійсністю він розумів ту вищу реальність світового й історичного процесу, в якій здійснюється закономірний рух духу.

Розглядаючи політико-правову концепцію Геґеля, важливо відзначити й те, що він був перший, і не тільки в німецькій філософії права, хто між індивідом і державою вказав на суспільне середовище, тобто на громадянське суспільство, як на особливий елемент, який має значення і для особистості, і для держави. Суспільне середовище є виразом приватних інтересів індивідів, і саме це середовище - громадянське суспільство - є однією з тих принципових відмінностей, що відрізняють давній і новий світ. Розвиваючи свої погляди на державу, мислитель підкреслював необхідність єдності державного життя, як основи нормального політичного буття, і саме з нею він пов’язував сферу особистої свободи. Отже, ідея держави осмислюється Геґелем з двох боків: з одного боку, встановлюється принцип єдності влади, як необхідної основи юридичного порядку, з іншого - розвивається ідея про гарантії особистості проти всеохоплюючої могутності держави. Ці два моменти постійно вступають між собою у протиріччя. У державно-правовому житті це і є втілення діалектичного принципу єдності і боротьби протилежностей. В цьому аспекті важливо підкреслити, що Геґель ставить державу на рівні з суспільством, яке він вважав організацією практичних інтересів і особистої свободи, незалежною від об’єднуючих функцій держави.

Як же Геґель розуміє єдність держави?

Основний принцип єдності стосується устрою влади. Організація влади потребує її структуралізації. Різноманітні функції і пов’язані з ними повноваження доручаються окремим органам. Але цей розподіл властей не слід розуміти, як абсолютну їхню самостійність. Усі державні органи - це тільки моменти єдиного цілого. На думку Геґеля, ця єдність повинна мати своє втілення в одній конкретній особі - монархові, який являє собою своєрідне живе втілення державного об’єднання. Проте йдеться про таку монархію, в якій монарх обмежений законом, і, підкреслює Геґель, якщо конституційний устрій міцний, то часто монархові не залишається нічого більше, як просто поставити своє ім’я, що й означає завершене вирішення даної проблеми. У такому аспекті всі окремі влади і справи в державі не можуть мати ні самостійного значення, ні залежати від індивідуальних інтересів. В цьому контексті Геґель розглядає і суверенітет держави. Для нього суверенітет - це втілення органічної єдності держави. Тому справжнє втілення суверенітету він вважав можливим тільки за конституційної монархії, яка одна тільки і може бути належно структуризована і організована. Отож об’єднуючий вплив суверенітету є тільки продовженням тієї внутрішньої субстанціарної єдності, яка притаманна державному організму і виявляється у свідомості громадян у вигляді почуття патріотизму. З уваги на ці міркування Геґель надавав важливого значення органічній будові суспільства, яка виявляється у розвитку громадського та корпоративного життя. Тільки органічний розвиток та єдність приватних сфер дають змогу говорити про правомірність влади в державі; тільки за цієї умови ціле, тобто держава, є дійсною силою і владою. В іншому випадку, за Геґелем, це ціле перетворюється в масу окремих атомів, тому