державна влада повинна залишати недоторканою органічну будову суспільства і законодавство повинно враховувати цю органічну будову народу. А в законодавчій владі повинні бути представлені не окремі особи як такі, а народ як ціле, зі своїм органічним поділом на стани і корпорації. В цілому у концепції Геґеля ідея органічного поділу суспільства має дуже велике значення. У цьому мислитель вбачав втілення моральної життєвості держави. У розвитку духу громадськості, суспільної єдності, на думку Геґеля, полягає глибина і сила держави. Це внутрішнє, самобутнє життя суспільства забезпечує державі її моральний і правомірний характер і створює для влади нормальне і правомірне становище. Саме тому Геґель віддає перевагу сильній, але децентралізованій державі, в якій центральна державна влада надає своїм підданим свободу у всьому, що не належить до прямого призначення державної влади, тобто її організація і збереження, внутрішня і зовнішня безпека.
Священним обов'язком центральної влади (уряду) є, згідно з Геґелем, як надання громадянам такої свободи і самостійності, так і її захист від різних посягань. Геґель підкреслював, що державна організація централізованого типу має суттєвий недолік порівняно з децентралізованою, оскільки не може розраховувати на вільну підтримку своїх підданих, на їхні почуття власної гідності і бажання служити опорою державі - той могутній дух, який виявляється тільки у такій державі, де все, що можливо, верховна влада передає на вирішення самим громадянам. Геґель підкреслював, що в державі слід розрізняти, з одного боку, те, що потрібно державній владі, а, отже, повинно перебувати в її компетенції; з іншого - те, що необхідно організованому у суспільство народові, але є випадковим чи необов'язковим для державної влади. Щасливим Геґель вважав той народ, якому держава надає значну свободу діяльності у питаннях загального характеру, які не мають першочергового значення для держави в цілому. У такому випадку і сама держава, спираючись на вільний дух свого народу, стає безмежно сильною і могутньою. Зважаючи на це, Геґель велику увагу приділяв механізмам, які покликані забезпечувати розвиток суспільства та його взаємодію з державою. В організації представницьких зібрань з публічними дебатами, у свободі думки і розвитку преси він убачав гарантію того, що загальний інтерес проникає в маси народу і проходить через свідомість громадян.
Розглядаючи політико-правову концепцію Геґеля, важливо зазначити, що велику увагу він приділяв національним особливостям того чи іншого народу, як визначальному факторові його державно-правового розвитку. Мислитель підкреслював, що модернізація державно-правового життя є результатом самобутнього розвитку кожної окремої нації і не може бути вирішена шляхом простого запозичення досягнень інших народів.
Ідея держави, за Геґелем, виявляється трояко: 1) як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави, тобто в даному аспекті йдеться про державний устрій та внутрішнє державне право; 2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право; 3) у всесвітній історії.
Держава як дійсність конкретної свободи є індивідуальна держава. У своєму розвинутому і розумному вигляді така держава являє собою основану на розподілі влад конституційну монархію. Трьома різними владами, на які поділяється політична держава, є: законодавча влада, представницька влада і влада монарха. Геґель не погоджується з поглядом Лока і Монтеск'є про самостійність влад з їхнім взаємним стримуванням, оскільки в даному випадку прогнозується їхня взаємна ворожість і протистояння. За Геґелем же, усі ці влади виходять з інтересів могутності цілого і всі вони підпорядковуються інтересам держави. Представницька влада, до якої Геґель відносить і судову, визначається ним, як влада, яка підводить особливі сфери і окремі випадки під загальне. Завдання представницької влади - виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів і установ. Законодавча влада - це влада, функцією якої є визначати та встановлювати засади законодавства та устрою держави. У другому аспекті держави ставляться одна до одної, як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. В цьому контексті він розглядає і проблеми війни і миру, аналізує взаємозв'язок внутрішньої та зовнішньої політики держави, подає характеристику війни як фактору та форми політики. При цьому слід відзначити реалізм, з яким він підходить до розгляду цієї проблеми. Взаємовідносини різних держав Геґель трактує, як колізійні, конфліктні зіткнення протилежних інтересів, прав і сил. Справою комбінації сил і політичного рішення є відповідь на питання про захист інтересів і прав, яким загрожує небезпека. І в умовах конфлікту війна вирішує питання не про те, яке з двох прав, що зіткнулися, є справжнє, оскільки, по суті, обидва ці права є справжніми, а питання про те, яке право повинно поступитися іншому. Саме тому Геґель підкреслював, що гарантією незалежності держави є її збройні сили, розвинутим станом яких є постійна армія.
Всесвітня історія як прогрес в усвідомленні свободи являє собою, по суті, історію суверенних держав (моральних субстанцій), історію прогресу в державних формуваннях.
2. Демократичний політичний режим
Поняття “демократія” багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації.
Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн:
Демократія — правління народу, обране народом, для народу.
Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, роззосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.
Демократичний режим – це форма