Я глибоко переконаний також, що ми зараз маємо справу не тільки із незакінченим процесом, а навіть не з його піком. Але за кілька років можна сподіватися на достатньо потужне зростання. Ми з колегами зійшлися на тому, що йде нове покоління, якому зараз близько 20 років (тобто 1980, 1981 років народження), — принципово інше за своїми соціальними практиками, психологією. І тільки коли воно візьме владу — а це буде більш активне покоління, ніж наше (тридцятирічних і сорокарічних), в нас піде стабільний розвиток. Поки що, в найближчі п’ять-десять років, ми приречені на достатньо жорсткі коливання.

Ми зараз все переводимо у площину виключно політичних результатів. А я хотів би сказати про результати, пов’язані із суспільною свідомістю і, знову ж таки, відмінностями поколінь. Нещодавно ректор Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький сказав дуже важливу річ (ще до того, як стало відомо, чим закінчаться усі ці події). Він сказав, що це покоління або зламається у цих подіях, або відчує смак перемоги. Це, до речі, стосується не тільки молодих людей, але й середнього класу: йдеться про усвідомлення власної суб’єктності, можливості впливати на процес прийняття рішень. Самі масові акції громадянської непокори вписуються в теорію справедливості Джона Роулза, де йдеться про те, що розуміння легітимності базується на визнанні справедливості. У нашому ж випадку було усвідомлення несправедливості того, що відбулося. Таким чином, цей масовий акт протесту був якраз спрямований на відновлення справедливості. І оскільки цього результату було досягнуто, то смак перемоги, якщо він залишиться, якщо він все-таки приведе до зрушень у масовій свідомості, буде найбільшим суспільним результатом «помаранчевої революції».

Кого можна у цих подіях вважати реальними переможцем, чи є вони взагалі і як може розвиватися характер перемоги?

Переможцем я в першу чергу вважаю себе як громадянина. І, відповідно, українське суспільство. Що буде далі та чи вважатиму я себе переможцем через рік — невідомо.

Також можна говорити про перемогу певних цінностей і принципів. Перш за все, цінності ненасильства. По-друге, вміння досягати компромісу. Є два засоби вирішення соціальних конфліктів — або знищення протилежної сторони, або компроміс. Вівці мають знаходити компроміс з вовками. І при всіх мінусах парламентського компромісу, вовки все-таки не з’їли овець, а вівці не розстріляли вовків. І третій принцип — це принцип свобод. Цей принцип має й духовне походження, і психологічне, й соціально- економічне. Народження третього класу, поєднання особистості з приватною власністю вмикає механізм самодетермінації поведінки. І саме цей механізм породжує потребу в свободі. Людина починає цінувати свою волю, свої бажання. Люди ж вийшли на Майдан саме тому, що завдали утиску їхній волі.

Можна сказати і так: перемогло, безумовно, суспільство. Але суспільство і програло. Програло тому, що воно було вимушене виходити на майдани для того, щоб відстоювати свій вибір. Тому що політики не змогли знайти в собі розуму, щоб не допустити масового невдоволення. Другий момент — наша революція ще дуже юна. Якщо згадати історію, то всі революції в перший місяць були досить безкровними. Я дуже сподіваюсь, що наша ситуація буде винятком із цього правила, але не потрібно забувати суворі уроки історії.

На мій погляд, головний результат такий. Ті, кого вважали вівцями, не дали вовкам себе з’їсти. Я можу навести чимало прикладів, коли зганяли на площі десятки тисяч людей, які мерзли та мокли з примусу. А тут люди самі прийшли на Майдан — мерзнути й мокнути задля того, щоб їх не вважали вівцями, і щоб довести, що в них також є право на власний вибір. Вони, поза сумнівом, виграли. Мені здається: якщо хоча б у частини цих людей збережеться цей смак перемоги, оце й буде їхній виграш. Головне — зберегти цей смак перемоги.

2. Ідеї “помаранчевої” революції

Потужна ідея має потужний магнетичний потенціал. Вона приваблює велику кількість людей, які готові працювати на ідею, а не за гроші.

Ідея помаранчевої революції мала декілька рис. По-перше, вона була історичною. «Ви - творці історії». «Такого в історії України не було і більше не буде». Ті організації, які ставлять за мету змінити світ [Microsoft, Sony], перемагають у тих, які існують [саме існують] задля того, щоб «заробити копієчку», як сказав мій один знайомий. [В результаті, вони і заробляють – копієчку].

По-друге, помаранчева революція мала одного і конкретного конкурента – владу. Перемагають ті організації, які параноїдально, може навіть дещо шизофренічно зосереджені на тому, щоб перемогти у одного, чітко визначеного конкурента [Coke проти Pepsi, Apple проти IBM]. Я з великим скепсисом ставлюся до організацій, що говорять про те, що у них або немає конкурентів, або їх головний конкурент – це не конкурент, а партнер і т.д.

Нарешті, по-третє, ідея помаранчевої революції була виражена надзвичайно просто. «Ми – проти фальсифікації». Така ідея є зрозумілою усім. Вона задовольняє два тести, яким повинні задовольняти всі стратегії: [1] «SMS-тест»: бізнес-ідею потрібно вміти викласти в межах одного SMS-повідомлення, а це – 160 знаків; [2] Ліфтовий тест: бізнес-ідею потрібно вміти викласти в межах 30 секунд, поки ліфт піднімається з 1 на 16 поверх. Чи Ваша стратегія пройде ці два тести?

3. Диференційовані цінності “помарачової” революції

Зараз всі говорять про високу якість, увагу до співпрацівників і любов до клієнтів, як корпоративні цінності. Організації можуть спокійно копіювати