Регіональні відмінності громадянської ідентичності громадян України

Ідентичність громадян України: спільне і відмінне

Ідентичність є результатом самовизначення, тому вихідним пунктом її вивчення доцільно покласти результати соціологічних досліджень самоідентифікації громадян у вимірах, що характеризують громадянську ідентичність, а саме: ідентифікація у вимірах загальнонаціонального середовища і простору, лояльності до держави, державної мови (не лише як атрибута держави, але й як мови міжнаціонального спілкування), громадянського патріотизму (ставлення до України як Батьківщини), ставлення до співгромадян, позиції стосовно напрямів розвитку країни та її майбутнього.

У цьому розділі на підставі результатів соціологічних досліджень окреслюються окремі риси ідентичності жителів України та її регіонів. Використовуються результати соціологічних досліджень, проведених Центром Разумкова з 20 по 27 грудня 2005р. (опитано 2009 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України; теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%) та з 20 квітня по 12 травня 2006р. (опитано 11216 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України; теоретична похибка вибірки не перевищує 1,0%).

Застосовується наступний поділ України на регіони: Захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області; Південь: АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області; Центр: м.Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області; Схід: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області.

Зазначені результати свідчать, що дотепер спільна загальнонаціональна ідентичність українських громадян не склалася. Навпаки – є підстави припускати наявність тенденцій до взаємного відчуження жителів регіонів, формування особливих регіональних ідентичностей.

Водночас, існують і спільні позиції, що можуть стати вихідними у формуванні спільної громадянської ідентичності та громадянської нації в Україні.

2.1.1 Територіально-просторова ідентичність

Територіально-просторова ідентичність полягає в ототожненні себе особою (групою осіб) з певним соціально-культурним простором та мірі участі в ньому у вимірах “локальний (місце проживання, локальне оточення) – глобальний (у максимі – світ)”.

У межах цього дослідження респондентам пропо-нувалося ідентифікувати себе у вимірах “місце прожи-вання – регіон проживання – Україна”, а також Радян-ський Союз, Росія, Європа – як індикатори ступеню вкоріненості в соціально-культурне минуле (Радян-ський Союз) та зорієнтованості на головні центри тяжіння сучасної України (Росія, Європа).

Як свідчать дані, наведені в діаграмі 2.1 “З чим з пере-ліченого Ви найбільше пов’язуєте (ототожнюєте) себе...?”, громадяни України “в першу чергу” пов’я-зують себе з місцем проживання, тобто превалює місцева (локальна) ідентичність (44,4% опитаних), майже третина (31,3%) – засвідчили загальноукраїн-ську ідентичність; 14,8% – регіональну. Інші виміри відзначили незначні групи респондентів (від 2,9% – Радянський Союз, до 0,8% – Європа).

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Локальна ідентичність виразно переважає також у всіх регіонах – за винятком Заходу, де від-носна більшість (40,4%) жителів ідентифікують себе з Україною. В Центрі та на Сході загальноукра-їнську ідентичність засвідчили приблизно по 30% жителів; на Півдні – 25,9%. Регіональна ідентичність більшою мірою притаманна жителям Сходу (19,4%), найменшою – жителям Центрального регіону країни (10,1%).

Водночас, “у другу чергу” відносна більшість громадян у всіх регіонах ототожнюють себе з Украї-ною в цілому (від 37,6% у Центрі до 30,5% на Півдні). Другу позицію у цьому випадку посідає регіональна ідентичність (від 27% на Заході до 21,1% в Центрі); третю – локальна (від 22,6% в Центрі до 17,7% на Півдні).

Отже, домінування “в першу чергу” локальної ідентичності може свідчити про слабку залученість громадян до загальнонаціональних процесів, їх певну відособленість, звуженість ми-ідентичності. Проте, враховуючи перевагу загальноукраїнської ідентичності “у другу чергу”, можна припустити, що йдеться не про формування відособлених локальних ідентичностей, а скоріше про локальну та регіональну ідентичності як суб-ідентичності відносно загальноукраїнської. Такі суб-ідентичності не виключають віднесення себе осо-бою (групою осіб) до загальнонаціональної спільноти, а свідчать лише про ступінь близькості особі чи групі осіб різномасштабних соціальних середовищ.

2.1.2 Соціально-культурна ідентичність

Соціально-культурна ідентифікація охоплює насамперед такі складові, як вибір мови та віднесення себе до певної культурної традиції. При цьому важли-вими є такі виміри мовної ідентичності, як визнання мови рідною, вибір мови спілкування та його мотива-ція, а також – рівень володіння громадянами держав-ною мовою та її поширеність як мови спілкування. В державах, де одна з етнічних спільнот становить пере-важну більшість, і її етнонім дав назву державі (як це є в Україні), показовим є також рівень ототожнення себе громадянами з культурною традицією цієї етніч-ної спільноти.

Мовна ідентичність. Результати дослідження свід-чать про домінування української мови в загальнонаці-ональному масштабі та водночас – про відчутне поши-рення російської мови та її переважання (локалізацію) в окремих регіонах країни.

Як видно з діаграми 2.2 “Яка мова є для Вас рідною?”, більшість (52%) громадян України вважають рідною мовою українську; майже третина (30,7%) – російську. Майже для кожного шостого (15,6%) є рідними обидві мови однаковою мірою, для кожного дев’ятого – інша.

На Заході та в Центрі країни, як рідна, домінує українська мова (90,3% та 72%, відповідно); водночас, на Півдні і Сході – більшість жителів вважають рідною мовою російську (52% та 54%) або є білінгвами (17% і 23,5%, відповідно).

Привертає увагу та обставина, що вільно володі-ють українською мовою більше громадян, ніж тих, хто вважає її рідною (майже 58% проти 52%). А якщо взяти до уваги тих, хто засвідчив достатнє володіння нею, то з’ясується, що 92% жителів України володі-ють українською мовою в достатньому для спілку-ванні обсязі. Лише близько 7% мають з цим проблеми, менше 1% – повідомили, що зовсім не розуміють укра-їнську мову.

При цьому, рівень володіння українською мовою має виразну регіональну специфіку: на Заході та в Центрі безумовно домінує вільне знання