У даному підрозділі окреслюються основні чинники політичного, економічного, соціального, соціогуманітарного характеру, які зумовлюють збереження зафіксованого у 2004-2006рр. міжрегіонального розколу, поглиблення регіональних відмінностей ідентичності громадян України, взаємної відчуженості жителів регіонів.

2.2.1 Чинники політичного характеру

Надто тривалий трансформаційний період, від-сутність стійкого курсу, чіткої стратегії розвитку держави і суспільства. Насамперед ідеться не про наявність різного рівня документів – урядових, наці-ональних і державних програм і планів, програм-них виступів президентів України на національному та міжнародному рівнях, президентських послань до Парламенту тощо. Таких документів не бракувало. Йдеться про їх суперечливість, непослідовність, а головне – практику необов’язковості їх виконання, що спричиняє колосальний розрив між деклараціями і реаліями політичного та соціально-економічного життя країни.

Як відомо, трансформаційний період за визна-ченням зумовлює кризу ідентичності суспільства. Її глибина і тривалість залежать значною мірою від здат-ності політичної еліти (влади), по-перше, запропону-вати прийнятні для суспільства виміри (курс, стратегію) розвитку і тим самим – задати певні ціннісні коорди-нати, необхідні для формування його нової ідентичності, по-друге, неухильно дотримуватися обраного курсу роз-витку і тим самим – забезпечити її стійкість та можли-вість виконання нею функцій соціальної мобілізації.

В Україні ціннісні координати досі не вироблені. Країна і в переддень 16 річниці незалежності вагається між “західним” і “східним” векторами розвитку – не лише в сенсі геополітичної інтеграції, але й цивіліза-ційного, ціннісного вибору. Це відбивається і в оцін-ках України її громадянами: протягом останніх п’яти років у суспільній свідомості домінує характеристика України як “маловпливової європейської держави, що знаходиться в пошуках свого місця у світі”: у грудні 2005р. цю характеристику відзначили більшість (65,6%) опитаних – від 61,7% на Сході до 69,1% на Заході. Своєю чергою, такі оцінки власної держави відбиваються на громадянській ідентифікації українців, рівні гордості за свою країну та готовності відмови від українського громадянства у випадку можливого вибору.

Демократичні цінності, що асоціюються із “захід-ним” вектором – дотримання принципу верховенства права, рівності всіх перед законом, побудова правової держави, забезпечення прозорості і підконтрольності влади суспільству, – не лише залишаються деклараці-ями, але й компрометуються реальними діями самої політичної еліти. Так, за інформацією міністра внутрішніх справ, лише за дев’ять місяців 2005р.його відомство розкрило 40 тис. злочинів в економічній сфері, з них 17 тис. – у сфері службової діяльності. Серед викритих – 1 062 представники органів влади та управління. Щодо прозорості та підконтрольності влади, то протягом 2005р. владою неодноразово застосовувалося незаконне накладання грифів обмеження доступу до інформації (“не для друку”, “для службового користування”). Загалом під незаконно накладеними грифами вийшли 52 документи Кабінету Міністрів України та різних міністерств і відомств, 46 документів Президента України). Це також відбивається в оцінках громадянами влади і жодним чином не сприяє форму-ванню лояльності до держави, яку уособлюють корум-повані державні посадовці.

Протягом останніх п’яти років у переліках про-блем, які найбільшою мірою хвилюють громадян країни та/або потребують першочергового розв’я-зання, фактично другу позицію (після комплексу проблем соціально-економічного характеру – низь-ких доходів, підвищення цін, неможливості знайти роботу з гідною оплатою) посідає корупція в орга-нах влади. Так, у червні 2000р. як проблему, яка най-більше хвилює, наявність хабарництва та корупції у структурах влади та управління відзначили 31% опи-таних (відносна більшість, за винятком проблем соціально-економічного характеру. Опитування проведене Центром Разумкова з 26 травня по 4 червня 2000р. Опитано 2005 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%); у липні 2006р. – цю ж проблему відзначили 40,5% опитаних, і вона так само посіла другу пози-цію після проблем соціально-економічного характеру (таблиця 2.7 “Які проблеми потребують першочергового, невідкладного вирішення?” (наводяться дані дослідження, проведеного в липні 2006р. Опитано понад 2000 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%).

Слід відзначити, що сам факт постійної присут-ності на перших позиціях переліку проблем соціально-економічного характеру свідчить, що держава не спро-можна забезпечити найважливіші соціальні гарантії своїм громадянам – належну оплату праці та якісні робочі місця. Тобто, вона не відповідає досить поши-реному в українському суспільстві прагматичному розумінню громадянства – що так само, як і в попе-редньому випадку, не сприяє формуванню лояльності до держави, а відтак і позитивної громадянської іден-тичності.

Про ступінь відчуженості українських громадян від держави виразно свідчать дані, наведені на діаграмі 2.8 “Чи відчуваєте Ви себе господарем своєї держави?”. Отже, станом на липень 2006р., переважна більшість громадян України (75,9%) не відчували себе госпо-дарями власної держави.

Чи відчуваєте Ви себе господарем своєї держави?

% опитаних експертів

Тим часом, такий рівень відчуженості (сприйняття держави як чужої) може зумовити непідтримку грома-дянами навіть позитивних зусиль влади з метою мобі-лізації суспільства на досягнення соціально значимих цілей, впровадження демократичних цінностей тощо. Втім, вироблення спільних для всіх громадян ціннос-тей, спільної ідеології не стала предметом першоряд-ної уваги Української держави.

Загалом, усі відзначені вище чинники в поєднанні справляють деморалізуючий вплив на суспільство, що в кінцевому підсумку позбавляє громадян бачення своєї соціальної перспективи. Сьогодні понад дві тре-тини (68,5%) громадян засвідчили, що перспективи для себе в Україні вони не бачать (таблиця 2.8 “Чи бачите