Табл.2.8

Чи бачите Ви свою соціальну перспективу зараз в Україні?

% опитаних |

УКРАЇНА | Захід | Центр | Південь | Схід

Так | 19,3 | 26,6 | 22,8 | 16,3 | 13,3

Ні | 68,5 | 55,6 | 69,9 | 72,7 | 73,6

Важко відповісти | 12,1 | 17,8 | 7,3 | 11,0 | 13,1

Причому відсутність соціальної перспективи для себе визнали більшість (55,6%) жителів навіть Захід-ного регіону країни, попри те, що їм найбільшою мірою властиве ціннісне ставлення до держави та її атрибутів і вони найбільшою мірою готові сплатити відчутну соціальну ціну за посилення, зокрема, еконо-мічної незалежності України. Так, 40% жителів Заходу України “цілком” або “скоріше” погодилися з твердженням “Для України важливо посилити економічну незалежність від інших країн, навіть якщо це призведе до зниження рівня життя її громадян” – проти 24% жителів Центру, 14,7% – Півдня, та 10,6% жителів Сходу. Дані опитування, проведеного Центром Разумкова у грудні 2005р.

Політико-інституційні статуси регіонів. За екс-пертними оцінками, в Україні, внаслідок неефектив-ності центральної державної влади, сформувалася ультра-консервативна модель місцевого самоврядуван-ня – замість консервативно-ліберальної, як того вима-гає Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована Україною в 1997р. Це є свідченням пере-важання в українському суспільстві та насамперед – в його політичній еліті, суміші політико-правових куль-тур (неототалітарної, радикально-популістської, олі-гархічної і традиційно-номенклатурної).

Разом з недоліками законодавства, неефективними механізмами контролю центральної влади та нерозви-нутістю демократичного контролю це призвело до того, що керівники місцевих органів влади перетворилися на повноважних власників об’єктів комунальної власності, що, своєю чергою, зумовило створення та панування в регіонах певних фінансово-промислових груп, які мають представництво (та важелі лобіювання власних інтере-сів) як у місцевих, так і в центральних органах держав-ної влади. Практично, регіони України перетвори-лися на вотчини цих груп, що сприяє закріпленню географічної локалізації регіональних відмінностей та, відповідно, – перешкоджає формуванню спільної загальнонаціональної ідентичності громадян.

Як зазначалося вище, події виборчих кампаній 2004-2006рр. виявили проблему регіонального сепара-тизму, яка насправді є проявом тенденції “федераліза-ції” виконавчої влади на місцях – рівень її автономії перевищує встановлений законодавством рівень само-стійності. Головними чинниками цього є:*

неефективність принципів і механізмів розмеж-ування прав та об’єктів державної і комунальної власності;*

недосконалість відносин між Державним і міс-цевими бюджетами, недостатній рівень бюджет-ного фінансування діяльності місцевих органів влади, що не відповідає їх повноваженням;*

відсутність чітких принципів розмежування повноважень і надмірна політична опіка органів місцевого самоврядування з боку місцевих дер-жавних адміністрацій;*

недосконалість нормативно-правових механізмів контролю над діяльністю місцевих органів влади та посадових осіб, що призводить до випадків правового нігілізму (підміну законодавчих засад неформальними угодами на користь певних кор-поративних інтересів);*

неефективність механізмів стимулювання та мотивації діяльності посадових осіб органів міс-цевого самоврядування, відсутність конкуренції на заміщення цих посад особами з високими про-фесійними та моральними якостями; *

практична відсутність демократичного контролю над владою з боку територіальних громад та їх участі у формуванні політики регіонального роз-витку.

Загалом, існуючі модель управління в регіонах та їх політико-інституційний статус можна визна-чити одними з головних чинників локалізації регіональних відмінностей, їх поступової ескала-ції до рівня суперечностей між центральною вла-дою і регіонами та між самими регіонами. Пере-хрещення всіх без винятку проблем регіонального розвитку у площині владних відносин зумовлює їх системний характер і вимагає настільки ж систем-них заходів з реформування політичної та адміністративної систем в Україні.

Політичні спекуляції навколо регіональних відмінностей в Україні. Як свідчать результати соці-ологічних опитувань, існує кілька основних проблем, в розумінні та оцінці яких між жителями різних регі-онів країни спостерігаються суттєві розбіжності. До них, як правило, відносять: оцінки певних подій і явищ в історії України (зокрема, діяльності ОУН-УПА), так зване “мовне питання” (про стан захисту української/російської мови і статус російської мови в Україні), “церковне питання” (що охоплює про-блеми як міжконфесійних відносин, так і створення Єдиної Помісної православної Церкви), проблема зовнішньополітичних орієнтацій громадян (насам-перед, питання приєднання України до НАТО). Під час президентської кампанії 2004р. до цього переліку потрапили проблеми “регіонів-донорів і регіонів-реципієнтів” і федералізації України.

Показово, що думки жителів різних регіонів стосовно головних чинників “роз’єднання України” фактично збігаються в тому, що одним із таких чинників є дії політичних сил та олігархічних кіл у їх власних інтересах.

Згадані результати соціологічних досліджень свід-чать також, що названі вище теми жодним чином не належать до кола тих, які хвилюють громадян України найбільшою мірою або потребують, на їх думку, пер-шочергового розв’язання.

Кампанії завершу-ються, емоційна напруженість спадає, але стерео-типи – тією чи іншою мірою залишаються, взаємна відчуженість поглиблюється.

2.2.2 Чинники економічного характеру

На формування регіональних відмінностей значним чином впливає відносний рівень економічного розви-тку та потенціалу, а також ступінь автономії економіч-ного розвитку. Аналіз показників економічного роз-витку та характеру економічної діяльності в регіонах України свідчить про суттєві відмінності між ними.

Диспропорції у наявних доходах населення та обсягах інвестицій. До вагомих показників соціально-економічного розвитку, що визначають перспективи регіонів, відносять поточний (наявний) дохід населення та обсяги інвестицій (таблиця 2.9 “Наявні доходи населення та інвестиції в основний капітал...”13). Показники наяв-них доходів населення Центрального та Східного регі-онів в 1,2-1,3 рази перевищують аналогічні показники Західного та Південного регіонів країни.

Табл.2.9

Наявні доходи населення та інвестиції в основний капітал у регіонах України,

2005р., в розрахунку на одну особу, грн.

Захід | Центр | Південь | Схід

Доходи | 5 152,2 | 6 576,2 | 5 485,8 | 6 425,4

Інвестиції | 1 216,6 | 2 492,5 | 1 778,2 | 2 022,5

Центр і Схід мають і найвищі обсяги інвестицій