Закріпленню відмінностей сприяють також дефор-мовані бюджетні відносини центрального та місцевих бюджетів, внаслідок яких здійснюється вимивання фінансових ресурсів з регіонів. За цих умов, спро-можність місцевої влади з нарощування економічного потенціалу, реалізації стратегій розвитку регіонів з урахуванням їх спеціалізації та коопераційних зв’язків є вкрай обмеженими.

Ступінь автономії економічного розвитку. Схід-ний і Центральний регіони України є не лише більш економічно розвинутими, порівняно з іншими, але й – що не менш суттєво – значною мірою більш еко-номічно автономними, оскільки основу їх економіки складають експортоорієнтовані галузі та підприєм-ства, більш тісно включені до світових торговельних і коопераційних мереж. Дані, наведені в таблиці 2.10 “Екс-портні можливості регіонів...”, виразно свідчать про ступінь рівномірності економічного розвитку регіонів: у 2005р. експортні можливості Заходу країни в розра-хунку на душу населення становили $281, Східного – в 4,6 рази більше ($1295).

Табл.2.10

Експортні можливості регіонів,

2005 р.,в розрахунку на одну особу,$

Захід | Центр | Південь | Схід

281 | 594 | 360 | 1295

Така ситуація є наслідком, зокрема, закріплення жорсткої економічної спеціалізації регіонів (про-мислова – Сходу, переважно промислова – Півдня, переважно агропромислова – Центру та Заходу), що за умови недостатньо розвинутих міжрегіональних коопераційних зв’язків та відсутності дієвої регіо-нальної політики держави, своєю чергою закріплює географічну локалізацію економічної нерівності.

На додаток, економіка прикордонних регіонів тіс-ніше пов’язана із сусідами за кордоном, ніж з сусід-німи областями України. Так, основна ресурсна база (насамперед, енергоносії) та партнери по кооперації підприємств Східного та Центрального регіонів пере-бувають не в інших регіонах України, а в Росії – що значною мірою визначає переважну орієнтацію грома-дян (принаймні, тих, хто працює на цих підприємствах і в пов’язаних із ними інфраструктурних галузях) та їх оточення на розширення стосунків з Росією.

Існують також і відмінності між сусідніми областями України, спричинені браком координації та/або так зва-ними “торговельними бар’єрами” між сусідами та від-сутністю державної стратегії регіонального розвитку.

Всі ці чинники перешкоджають процесу фор-мування відчуття близькості, єдності жителів різ-них регіонів у загальнонаціональному масштабі, а отже – формуванню спільної ідентичності україн-ських громадян.

2.2.3 Чинники соціального характеру

Відзначені вище економічні диспропорції зумов-люють відповідні соціально-економічні наслідки: диспропорції у співвідношенні в регіонах міського і сільського населення; в оплаті праці та відповідно – соціально-економічному становищі працівників та їх сімей. Усталення згаданих диспропорцій, своєю чер-гою, надає їм відтворювального характеру, що може зумовлювати не лише закріплення, але й поглиблення міжрегіонального взаємного відчуження жителів.

Загальне зниження рівня життя населення та неадекватні заходи у сферах тарифної, регіональної, фіскальної та інших cферах державної політики спри-чиняють, зокрема, зниження рівня внутрішньої гео-графічної мобільності населення, що негативно позна-чається на можливостях взаємного ознайомлення жителів регіонів з культурним простором, традиціями і населенням одне одного, а отже – поглиблює міжрегі-ональне відчуження

Диспропорції у співвідношенні міського і сіль-ського населення. Переважно агропромислова спеці-алізація Західного регіону відбивається на переважанні в структурі населення регіону саме сільського насе-лення, яке складає 52,5% до 47,5% міського (тобто, від-соток сільського населення в півтора рази перевищує середньоукраїнський показник). Водночас, в інших регіонах відповідне співвідношення становить: у Цен-трі – 36,8% до 63,2%, відповідно; на Півдні – 34,4% до 65,6%; на Сході – 16,1% до 83,9% (тобто відсоток сільського населення є вдвічі нижчим за середньоукра-їнський показник). Пропорція населення за вказаним показником відбиває, а з іншого боку – формує і відтво-рює певний тип культури, в якій домінують або патрі-архальні, або урбанізовані елементи, цінності, звичаї, врешті спосіб життя (не вдаючись тут до аналізу чи характеристик міської культури чи субкультур).

Виразне переважання сільського населення в Захід-ному регіоні зумовлює і дещо нижчий, порівняно з іншими регіонами, освітній рівень населення: на Заході частка осіб з вищою освітою становить 26%; у Центрі – 31,3%; на Півдні – 33,1%; на Сході – 33,8%. Показник наводиться для населення віком від 10 років. За підсумками Всеукраїнського перепису 2001р.).

При цьому, жителям Західного регіону меншою мірою, порівняно з іншими регіонами, притаманне прагнення до міського способу життя, про що свід-чать дані, наведені в діаграмі 2.9 “Якби можна було вільно обирати, то де б Ви хотіли жити і працювати...?”. Фактично, хотіли б жити і працювати в місті така сама частка опитаних – 47,6%, якою є частка міського насе-лення в нинішній структурі населення регіону (47,5%). Бажають, щоб їх діти жили і працювали в місті ненаба-гато більше опитаних (58,6%), – тобто спостерігається певне прагнення до міського способу життя, проте, його рівень свідчить скоріше про відтворення тради-ційного способу життя. Зрозуміло, що в цьому випадку відмінності між регіонами можуть не лише зберіга-тися, але й поглиблюватися.

Диспропорції в оплаті праці та зайнятості. За даними Державного комітету статистики, у 2005р. середньомісячна заробітна плата в Тернопільській області була майже у 2,4 рази нижчою, ніж у Києві, а рівень безробіття – вищий більш ніж у 15 разів. У травні 2006р. середня заробітна плата у Захід-них областях України – Волинській (747 грн.), Закар-патській (834 грн.), Івано-Франківській (888 грн.), Львівській (891 грн.), Рівненській (845 грн.), Терно-пільській (703 грн.) – була удвічі нижчою, ніж у Києві, в середньому в півтора рази – ніж у таких областях Східного регіону, як Донецька (1161 грн.) і Дніпропе-тровська (1131 грн.).

Маючи загалом нижчу оплату праці (через перева-жання в регіоні зайнятості в аграрній і соціальній сфе-рах), жителі Західного регіону змушені вдаватися до зовнішньої трудової міграції (переважно –